Розділ 3

Аліса : 

Димилися залишки нещасного куща магнолії, а моє серце калатало так, ніби хотіло вискочити з грудей. Я переводила погляд з випаленої землі на трьох братів. Вони дивилися на мене як на найбільше диво у своєму житті, і це лякало мене до нестями.

— Ви збоченці чи просто божевільні фокусники? — мій голос зрадницько тремтів, хоча я щосили намагалася тримати спину рівно. — Я нікуди з вами не піду!

— Алісо, ти не розумієш, — Ярослав зробив ще один крок, і його золоті очі в темряві парку здавалися двома розжареними вуглинками. — Те, що щойно відбулося — не фокус. Мій вогонь не підкорявся нікому, крім мене, вже понад десять років. Наш клан слабшає, магія згасає з кожним поколінням. Але твій дотик... ти розбудила його за одну секунду. Ти потрібна нам. Потрібна лісу.

— Мені байдуже до вашого лісу! — вигукнула я, міцніше стискаючи лямки свого рюкзака. — У мене завтра зміна в кав'ярні, у мене за квартиру не заплачено! Яка магія? Яке пророцтво? Залиште мене в спокої!

Я спробувала рвонути вбік, повз Данила, сподіваючись на його легковажний вигляд. Але срібний лис виявився швидшим за блискавку. Він м'яко, але непохитно перегородив мені шлях, піднявши руки в примирливому жесті.

— Ну-ну, сонечко, не поспішай, — провів він голосом, у якому знову з'явилися звичні іронічні нотки, хоча погляд залишався серйозним. — Бігати від трьох лисів у темному парку — погана ідея. Ми ж не вороги тобі. У нашому маєтку набагато безпечніше, ніж у твоїй орендованій квартирі, де навіть замки на дверях ледь тримаються. Ми перевірили.

— Ви стежили за мною?! — від обурення у мене аж дух перехопило.

— Забезпечували безпеку, — глухо і коротко подав голос Маркіян із тіні. Він підійшов ближче, і його величезна постать миттєво закрила від мене місячне світло. — Інші клани теж можуть відчути твій запах. Вовки або ведмеді. Якщо вони зрозуміють, ХТО ти, ти не проживеш і дня. Лиси захистять. Ходімо.

Не встигла я навіть заперечити, як Ярослав підійшов ззаду. Його рухи були настільки плавними та швидкими, що я не встигла зреагувати. Він легко, наче я нічого не важила, підхопив мене на руки.

— Пусти! Злодій! Викрадач! — я почала гатити кулаками по його широких плечах і грудях, але він навіть не здригнувся. Його тіло було як кам'яна скеля, а крізь тонку тканину сорочки знову почало пробиватися те саме нестерпно приємне, обпікаюче тепло. Мій внутрішній протест танув від цього відчуття, і це злило мене ще більше.

— Данило, залиш на місці куща ілюзію, щоб у муніципалітету не було питань, — розпорядився Ярослав, упевнено крокуючи з парку в бік дороги. — Маркіяне, перевір периметр.

— Буде зроблено, шеф, — весело відчеканив Данило, затримуючись біля спаленої магнолії.

За кілька хвилин ми опинилися біля того самого величезного чорного позашляховика, який я бачила вранці. Ярослав обережно садовив мене на заднє сидіння, а сам сів поруч, блокуючи вихід. З іншого боку миттєво вмостився Данило, а Маркіян сів за кермо. Машина рушила з місця так тихо й плавно, що я зрозуміла — це не просто автомобіль, у ньому теж відчувалася якась прихована магічна сила.

Ми їхали близько пів години. Міські вогні залишилися позаду, поступаючись місцем густому, прадавньому лісу. Дерева-велетні обступали дорогу з обох боків, а місяць світив крізь їхні крони, створюючи химерні тіні. Нарешті, машина заїхала за високі ковані ворота, і перед моїми очима постав величезний триповерховий маєток із темного дерева та каменю. Він виглядав старовинним, але дуже розкішним — справжнє лігво лисячих аристократів.

Ярослав знову хотів узяти мене на руки, але я встигла вискочити з машини сама.

— Я сама вмію ходити, — огризнулася я, поправляючи худі.

— О, наша сонячна мишка показує характер, мені це подобається все більше й більше, — заусміхався Данило, обходячи машину та відкриваючи перед нами масивні вхідні двері.

Усередині маєток вражав затишком: величезний камін, у якому вже тихо потріскували дрова, м'які шкіряні дивани, килими, що нагадували лісовий мох, і стіни, завішані старовинними картами та портретами перевертнів.

— Ласкаво просимо додому, Алісо, — спокійно сказав Ярослав, знімаючи піджак і залишаючись у сорочці з розстебнутими верхніми ґудзиками. — Маркіян покаже тобі твою кімнату на третьому поверсі. Там є все необхідне. Твої речі з квартири наші люди привезуть до ранку.

— Що?! Ви пограбували мою квартиру?! — я витріщилася на нього, готова знову кинутися в бій.

— Ми перевезли твій гардероб і твої улюблені книги, щоб тобі було комфортно, — терпляче, як дитині, пояснив Ярослав. — Тобі нічого не загрожує. Але з цього дня ти живеш тут. Під нашою охороною.

— І під нашою пильною увагою, — додав Данило, підморгуючи мені та сідаючи на підлокітник дивана. — Обіцяю, нудно не буде.

Я поглянула на Маркіяна, який мовчки чекав біля сходів, вказуючи рукою наверх. Розуміючи, що силою я звідси зараз не виберуся, а влаштовувати ще один підпал у дерев'яному будинку не варто, я важко зітхнула і рушила за молодшим братом.

Але піднімаючись сходами, я подумки заклиналася: вони думають, що впіймали слухняну пташку чи «сонячну мишку» для свого пророцтва. Вони ще не знають, що лисячі хитрощі не діють на дівчат із непокірним характером. Я влаштую їм таке сонячне життя, що їхній маєток здригнеться.