Розділ 2

Аліса: 

Весь залишок дня я провела наче в тумані. Клієнти заходили, замовляли круасани та лате, розплачувалися, а я все ніяк не могла викинути з голови ці три пари золотих очей. А найбільше — те дивне, майже обпікаюче тепло, що розлилося моїм тілом, коли Ярослав випадково торкнувся моїх пальців. «Полювання офіційно відкрито», — його слова крутилися в моїй голосі, як заїжджена платівка. Що це взагалі мало означати? Якісь божевільні багатії, які занадто багато про себе думають.

О дев'ятій вечора я нарешті закрила кав'ярню, перевернула табличку на «Зачинено» і з полегшенням видихнула. Одягнувши улюблене тепле худі та навушники, я вийшла на вечірню вулицю. Місто вже потонуло в сутінках, ліхтарі заливали асфальт м'яким жовтим світлом, а легкий травневий вітерець приємно охолоджував щоки.

Я вирішила піти додому через парк — це була довша дорога, але мені дуже хотілося побути в тиші серед дерев. Яскравий місяць світив так сильно, що освітлював навіть найтемніші алеї.

Раптом музика в моїх навушниках обірвалася. Я зупинилася посеред порожньої стежки, прислухаючись. Навколо панувала занадто підозріла тиша — навіть птахи, які зазвичай співали вечорами, замовкли. Шелест листя зліва змусив мене різко повернути голову.

Із темряви густих кущів на світло ліхтаря повільно вийшов... величезний лис. Але це була не звичайна лісова тварина. Він був розміром з хорошого вовка, а його шерсть отливала чистим, яскравим сріблом, яке дивовижно виблискувало під місячним сяйвом. Його великі золоті очі дивилися на мене з не прихованими веселощами.

Я затамувала подих, боячись ворухнутися. Але не встигла я навіть злякатися, як з іншого боку стежки, м'яко ступаючи по траві, з'явився другий лис. Цей був ще більшим, з розкішною вогняно-рудою шубою, яка ніби світилася зсередини справжніми іскрами вогню. А прямо за моєю спиною почулося важке, тихе дихання. Я обернулася і ледь не зойкнула: там стояв третій, вугільно-чорний, величезний чорнобурий лис із глибоким, майже грізним поглядом.

Три гігантські лисиці взяли мене в щільне кільце.

— Облиште мене... — прошепотіла я, задкуючи назад, поки не вярлася спиною в стовбур старого дуба. — Це якась галюцинація. Кава була занадто міцною...

Срібний лис раптом зробив граційний кувирок уперед через голову — і прямо на моїх очах його тіло почало стрімко змінюватися, видовжуватися, і вже за секунду замість звіра на траві сидів Данило. Він був у тих самих джинсах, нахабно посміхався і тримав у зубах травинку.

— Ну чому ж одразу галюцинація, сонечко? — весело протягнув він, підводячись на ноги. — Ми просто вирішили провести тебе додому. Раптом у парку хулігани? А тут ми — твої особисті пухнасті охоронці.

Вогняний лис теж почав світитися яскравіше, магічні іскри огорнули його силует, і за мить переді мною постав Ярослав. Його класичний костюм був ідеальним, а суворий погляд одразу прикував мене до місця. Чорний лис обернувся на мовчазного Маркіяна, який просто склав руки на грудях, залишаючись у тіні дерева.

— Ви... ви перевертні? — мої долоні похололи від шоку. Казки з книг, які я так любила читати ночами, прямо зараз оживали переді мною.

— Клан Лисих, якщо бути точними, — спокійно відповів Ярослав, роблячи крок до мене. — І ти, Алісо, належиш до нашої долі. Наша магія згасає, але твоя чиста, сонячна аура здатна повернути силу нашому роду. Ми шукали тебе дуже довго.

— Я нікому не належу! — мій страх раптово змінився шаленою злістю. Вони що, вважають, що можуть просто прийти, налякати мене своїми фокусами й заявити на мене права? — Мені байдуже до ваших пророцтв і магії! Залиште мене в спокої, або я кричатиму так, що вся поліція міста буде тут!

Данило тихо пирхнув:

— Маленька сонячна мишка випустила кігтики? Як мило. Братику, здається, твій серйозний тон її тільки злить.

Ярослав насупився. Моя непокірність явно не входила в його плани Альфи, який звик до абсолютного послуху. Він підійшов ще ближче, так, що я знову відчула цей небезпечний аромат вогню та хвої.

— Ти підеш з нами, Алісо. У нашому маєтку ти будеш у безпеці, поки ми вирішимо, як діяти далі, — його голос не терпів заперечень. Він протягнув руку, щоб узяти мене за лікоть.

— Ні! — викрикнула я і з усієї сили штовхнула його в груди.

І в цей момент сталося те, чого ніхто не очікував. Оскільки Ярослав був вогняним лисом, його внутрішня магія миттєво зреагувала на мій емоційний сплеск. Від мого дотику між нами спалахнув справжній сніп яскравих, гарячих іскор. Одна з них відлетіла вбік і влучила прямо в сухий кущ магнолії біля стежки.

Спалах! — і кущ миттєво спалахнув яскравим, високим полум'ям, освічуючи весь парк магічним вогнем.

Я злякано відскочила, закриваючи обличчя руками. Маленька іскра влаштувала справжній підпал за лічені секунди!

Маркіян зреагував блискавично — він зробив один широкий крок, з його рук вирвалася густа темна магія землі та тіней, яка вкрила кущ, миттєво гасячи вогонь і залишаючи лише легкий димок.

Ярослав застиг, здивовано дивлячись на свої долоні, а потім на мене. Його золоті очі палали шаленим вогнем.

— Бачили? — тихо, але з глибоким захватом промовив Ярослав, повертаючись до братів. — Наш вогонь зреагував на неї без нашого контролю. Її сила вже пробуджує нашу магію. Вона справді та сама.

Данило вже не посміхався так легковажно, його погляд став серйозним і зосередженим. Маркіян лише коротко кивнув, підтверджуючи слова старшого брата.

Я дивилася на випалений кущ, потім на трьох могутніх лисів, які обступали мене, і розуміла: втекти просто так мені не вдасться. Вони не відпустять мене, а моя власна доля, схоже, щойно зробила крутий поворот прямо в полум'я їхніх таємниць.