Розділ 1

Аліса: 

Мій недільний ранок мав бути абсолютно звичайним. Затишна кав’ярня «Coffee & Magic» у центрі міста, де я працювала баристою ,  повільно наповнювалася ароматом свіжої випічки, меленої арабіки та солодкої карамелі. Я любила цю роботу за її спокій. Мені подобалося протирати скляні вітрини, розставляти круасани й дивитися, як за вікном кудись поспішають люди. Я була найзвичайнішою дівчиною — ніяких таємниць, ніяких дивних пригод. Лише я, мої улюблені книги та мрії про спокійне майбутнє.

Але рівно о десятій ранку двері кав’ярні відчинилися, і маленький мідний дзвіночок над порогом надривно задзвонив, ніби попереджаючи про небезпеку.

До зали увійшли троє. І в ту ж секунду все повітря в приміщенні ніби стало густим і гарячим, а затишний запах кави безслідно зник, витіснений чимось диким, первісним — ароматом осіннього лісу, хвої, терпкого диму та шаленої сили.

Я мимоволі застигла з ганчіркою в руках, не в силах відвести погляду від відвідувачів. Вони йшли так, наче весь цей світ належав їм. Високі, неймовірно красиві, з ідеальною поставою та якоюсь дикою, майже котячою грацією. Але найстрашнішим і водночас привабливим було інше — у всіх трьох були дивовижні, яскраві золотаво-бурштинові очі, які, здавалося, бачили мене наскрізь.

Той, що йшов попереду, очевидно, був старшим. Суворий, у дорогому класичному костюмі, який ідеально підкреслював його широкі плечі. На його обличчі не було жодної емоції, а погляд випромінював залізну волю та холодний розрахунок. Від нього пахло вогнем і розігрітим сонцем лісом. Це був Ярослав.

Другий брат виглядав зовсім інакше. На ньому були вільні джинси та шкіряна куртка, а на губах грала зухвала, іронічна посмішка. Його погляд блукав залою, затримуючись на деталях, а в очах стрибали бісики. Його сріблясте волосся було злегка розпатлане, а аромат, що йшов від нього, нагадував прохолодну ніч та адреналін. Це був Данило.

Третій тримався трохи позаду. Мовчазний велетень у чорному худі, з накинутим на голову капюшоном, з-під якого все одно хижо блищали золоті очі. Його руки були сховані в кишенях, але навіть крізь вільний одяг відчувалася кожна мускулатура його тіла. Він нагадував небезпечного хижака на полюванні. Це був Маркіян.

Вони підійшли прямо до моєї стійки. Я проковтнула клубок у горлі й змусила себе посміхнутися, хоча мої пальці легенько затремтіли.

— Доброго ранку... — ледь чутно вимовила я, дивлячись на старшого. — Що бажаєте замовити?

Ярослав: 

Ми з братами приїхали в це місто у справах клану, але щойно ми переступили поріг цієї маленької кав'ярні, мій внутрішній лис всередині просто збожеволів. Він закрутився, випускаючи магічний вогонь під шкірою, і вимогливо заричав. Стародавнє пророцтво, яке ми шукали роками, прямо зараз стояло переді мною за барною стійкою.

Ця дівчина. Аліса.

Вона була простою людиною, без краплі магії перевертнів, але її аура... вона буквально світилася чистим, теплим золотим світлом. Її душа пахла солодким медом, карамеллю та весняним сонцем. Саме вона була тією «сонячною дівчиною», яка потрібна нашому згасаючому клану для відновлення балансу.

Я зробив крок ближче, впершись долонями в мармурову стійку, і зазирнув прямо в її налякані, але такі глибокі очі.

— Три міцні кави, — мій голос пролунав занадто низько і владно, виказуючи моє внутрішнє напруження. — І твою увагу, дівчинко.

Аліса здригнулася, але, на мій подив, не зробила кроку назад. Вона розправила плечі й подивилася на мене з легким роздратуванням. О, а у цієї маленької людини є характер. Мені це подобається.

— Каву я вам зроблю, — спокійно, але твердо відповіла вона, підходячи до кавомашини. — А от моя увага в обов'язки бариста не входить. З вас сто п'ятдесят гривень.

Позаду мене Данило тихо й голосно розсміявся, закидаючи голову назад.

— Оце так! Братику, здається, твій авторитет Альфи щойно розбився об кавову чашку! — уїдливо зауважив він, підходячи ближче до стійки та спираючись на неї ліктем. Він підмигнув Алісі. — Привіт, красуне. Я Данило. Не звертай уваги на мого старшого брата, він просто забув, як спілкуватися з милими дівчатами без наказів.

Аліса лише мовчки повернула до нього термінал для оплати, навіть не посміхнувшись у відповідь. Наш середній срібний лис, який звик, що всі дівчата міста падають до його ніг, миттєво здивовано витріщився на неї. Його лис усередині теж зацікавлено повів носом — непокірність дівчини лише розпалювала наш мисливський азарт.

Маркіян, наш молодший чорнобурий брат, підійшов останнім. Він зняв капюшон, демонструючи суворе обличчя з невеликим шрамом на вилиці. Його погляд був зосереджений на її руках, які спритно вправлялися з холдером кавомашини.

— Ти пахнеш сонцем, — раптово, своїм глибоким і зазвичай мовчазним голосом промовив Маркіян, змушуючи Алісу на мить зупинитися. — Дивно. Люди так не пахнуть . 

Аліса : 

Ці троє починали мене серйозно лякати. Що це за дивні розмови про сонце, накази та якусь увагу? І чому вони дивляться на мене так, ніби я — якась рідкісна здобич у лісі, яку вони збираються поділити між собою?

Я швидко розлила каву по трьох паперових стаканчиках, закрила їх кришками й рішуче виставила перед братами.

— Ваша кава. Гарного дня, — сказала я, схрестивши руки на грудях і даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Ярослав повільно взяв свій стаканчик. Його пальці на мить торкнулися моїх, і мене наче прошило справжньою вогняною іскрою — по тілу розлилося неймовірне, шалене тепло, від якого серце забилося десь у горлі. Я злякано відсмикнула руку.

Він помітив мою реакцію. Його золоті очі спалахнули тріумфом, а на губах з'явилася тонка, хижа усмішка справжнього лиса, який щойно вистежив свою ціль.

— Дякую за каву, Алісо, — тихо вимовив Ярослав, прочитавши моє ім'я на бейджику. — Але «гарний день» у нас тільки починається. Полювання офіційно відкрито.