(21.03.20) Глава 10. Три крапки...

ᕦ~•°•~ᕤ

І хто б міг подумати, що Ната нас так обмане? Наплела нам кошиків, а ми й повірили зі Славою. Хоча я навіть рада, що у В'ячеслава не було іншої коханої, рада що він все ж кохає мене і хоче бути зі мною...

Та з іншого боку, занадто довго я намагалася забути його, занадто багато часу пройшло. Я боюся відчути знову те розчарування і біль, тому не знаю, чи варто починати все спочатку. 

Можливо, краще викреслити Славу з мого майбутнього і більше ніколи не бачитися. Хіба так не краще? Хіба ж це не прекрасний варіант? А серце каже: "Ні!"

Дивлюся на годинник. Час піджимає, а я ще не вирішила, що йому сказати.

Він подумав, що я кохаю іншого, і запропонував розійтися, аби я була щасливою з коханим чоловіком. Я ж подумала, що в нього є інша, і прийняла його рішення, аби йому було добре...
Я знаю, що це випробовування ми не пройшли. Наша дружба і повага виявилися сильнішими за кохання. Ми настільки хотіли вберегти один одного від болю, що самі не помітили, як стали його причиною. Так боялися поставити партнера в незручне становище, що прийняли такі болісні рішення без суперечок і чіткого вияснення, й через це чотири роки жили ніби в пеклі. 

Чи варто продовжувати такі стосунки? Напевно, ні... Так і скажу В'ячеславові. 

Сідаю за стіл і стурбовано видихаю.

–Щось трапилося?– питає мама і пильно дивиться на мене. 

–Я зустрілася зі Славою. Він запропонував мені почати все спочатку... 

–І що ти вирішила?

–Я не знаю...

–Хм, хороше рішення...– мама артистично надуває губи.

–Ну мамо! Я серйозно,– думаю, зараз не час для жартів. 

–А я й серйозно кажу. Послухай, коли ми з твоїм батьком тільки починали зустрічатися, мені з ним стало нудно. Хотілося більше романтики, гостроти почуттів, тому я запропонувала розійтися. І він погодився. Після цього, я не чула про нього більше семи років, хоча іноді в моїй пам'яті спливали хороші й теплі спогади про час, який ми проводили разом. Після нього я багато з ким зустрічалася, та не тільки не знайшла те, що шукала, а й втратила любов і повагу нових хлопців, тому ми щоразу розходилися. Так от, як я вже казала, через сім років я повернулася додому, а ще через півроку я зустріла твого тата в магазині. Ми добре поспілкувалися, і він раптово запропонував знову зустрічатися. Мені навіть стало соромно і я відчула провину за те, що  перша захотіла розійтися з ним. Я довго думала над його пропозицією. Чи правильно це все, чи варто починати знову? І знаєш що? Я погодилася зустрічатися з ним. А потім зрозуміла, що він кохання всього мого життя. Через рік ми одружилися. Так я отримала коханого чоловіка, а потім у нас з'явилася маленька донечка, яку ми назвали Оленою. Я не шкодую, що погодилася на це. Це рішення стало найправильнішим рішенням у моєму житті... Отже, що я мала на увазі. Якби я не дала другого шансу нашим стосункам, то я б не була зараз такою щасливою, в мене не було б люблячого чоловіка і тебе. Як сказала видатна американська письменниця Гелен Келлер: "Коли одні двері щастя зачиняються, відчиняються інші, але ми часто не помічаємо їх, втупившись поглядом у зачинені двері". Не думай багато, просто слухай голос свого серця,– мама підперла долонею підборіддя і задумалася. 

–Я зрозуміла... Я зрозуміла, що йому відповісти!– ледве не впавши зі стільця, викрикнула я. 

–Це чудово. Та чи встигаєш ти?– мама кивнула на годинник і я остовпіла. О пів на дев'ятнадцяту! А ми домовилися зі Славою зустрітися о вісімнадцятій! На півгодини запізнююся! 

–Мамо, я швидко!– негайно накинула на себе куртку і вибігла з дому. 

Бігти не далеко. Хвилин п'ятнадцять займе. Аби ж тільки дочекався! В'ячеславе, обов'язково дочекайся мене! Ось вже парк! Ось!

Захекано зупиняюся і оглядаюся по сторонах. Де ж Слава? Він не міг піти! Не міг... Тут стільки людей, він обов'язково має бути серед них! Обов'язково...

Виглядаю ще п'ять хвилин. Невже він не прийшов? Чи, може, не дочекався мене? Я й так змусила його занадто довго чекати... Пробач, В'ячеславе...

Опускаю погляд і бреду парком. Раптом врізаюся в якогось чоловіка. 

–Вибачте, будь ласка,– перепрошую, піднімаю погляд і зустрічаюся з медово-горіхового кольору очима...

–Ти готова озвучити своє рішення?– закушує губу і нервово дивиться на мене. Які ж гарні його очі.

–Так...

                                05.03.2020 – 10.03.2020 р.