Розділ 21: Евакуація в реальність

Коли о дев'ятій ранку я вирвався з конференц-залу, де три години поспіль ламав через коліно раду директорів нашого київського холдингу, у лобі пахло грозовим озоном і дорогим парфумом наляканих інвесторів. Але мені було начхати на інвесторів.

— Де Кіра? — я буквально влетів за стійку ресепшену, від чого Артур здригнувся й упустив стопку бланків.

— Даниле Олександровичу... вона... вона поїхала, — пролепетав управитель, ховаючи очі. 
— Години півтори тому. Взяла таксі до залізничного вокзалу чи в аеропорт, я не впевнений. На ній був той сірий костюм... Ну, в якому вона приїхала. І вигляд такий, наче вона збирається когось розстріляти.

Я з розмаху стукнув кулаком по дубовій стійці. Тріск почувся на все лобі.

«Дурепа, — лютував я про себе, на ходу витягуючи з кишені ключі від Wrangler-а.

 — Залізна леді вирішила пограти в самопожертву? Врятувати мій бізнес ціною власної голови?»

Я вискочив на під’їзну алею. Сонце світило так яскраво, наче ніякого нічного шторму й не було, але на капоті джипа все ще залишалися розводи від висохлої солоної води — сліди нашого суботнього шаленства.

— Назаров! Стій! — з боку тераси до мене підбіг Марк, важко дихаючи. На ньому більше не було кумедного капелюха — архітектор виглядав зібраним і злим.

 — Вона полетіла в Київ. Їй дзвонив її генеральний. Там Олексій розгорнув таку медіа-кампанію, що її фірму звинувачують у співучасті. Кіра поїхала здаватися, щоб зняти удар з твого готелю. Вона думає, що якщо вона зникне з твого життя, Воронов забере позов.

— Воронов не забере нічого, тому що я сьогодні знищу його як юридичну одиницю, — я застрибнув на водійське сидіння й завів мотор, який загарчав на всю територію резорту.

 — Марку, бери Алісу й лети моїм приватним бортом. Він чекає в обласному аеропорту. Я наздожену її на трасі, або зустрінемося вже в Києві. 

Джип рванув з місця, залишаючи на доглянутому гравії готелю глибокі чорні сліди від шин.

Кіра

Київ зустрів мене свинцевим небом і заторами на Набережному шосе. Коли о другій годині дня я зайшла в скляний хмарочос нашого головного офісу, на мені не було ні краплі того південного розслабленого вайбу. Мій одяг сидів ідеально, губи були нафарбовані темно-червоною, майже кривавою помадою, а в руках я стискала шкіряну папку з фінансовим звітом компанії Олексія.

У приймальні генерального директора сиділо троє юристів і прес-секретар, які судорожно переглядали стрічки новин. Щойно я відчинила двері в кабінет шефа, він підхопився зі свого крісла:

— Кіро! Нарешті! Ти бачила, що твій Воронов творить у прямому ефірі? Він дає інтерв’ю біля будівлі Генеральної прокуратури! Стверджує, що ти викрала комерційну таємницю його фірми й передала її цьому... Назарову в обмін на частку в «Nirvana Group»!

— По-перше, Воронов не мій, — спокійно сказала я, сідаючи за стіл переговорів і відкриваючи папку. Мой голос звучав як відточений скальпель. 
— По-друге, все, що він говорить — це агонія махінатора, якого затиснули в кут. Ось тут — повний аудит його компанії «ВП Девелопмент» за останні два роки. Я підняла ці дані через свої київські канали, поки летіла в літаку. Його фірма — це пуста бульбашка, яка трималася тільки на субсидіях його дядька з міністерства. І якщо Олексій думає, що медіа-шторм врятує його від тюрми, він дуже помиляється.

— Кіро, мені начхати на його тюрму! — закричав генеральний, б’ючи долонею по столу.

 — Репутація нашої компанії під загрозою! Наглядова рада вже підготувала наказ про твоє звільнення з формулюванням «через втрату довіри». Нам потрібно показати ринку, що ми очищаємо ряди!

Двері кабінету раптом відчинилися без жодного стуку. На порозі стояв Олексій Воронов. На ньому був дорогий італійський костюм, але обличчя після дводенного затримання виглядало пом’ятим і злим. За його спиною маячили двоє чоловіків у строгих куртках із шевронами податкової міліції.

— Ну що, Кірочка, прилетіла? — Олексій єхидно посміхнувся, проходячи в кабінет і демонстративно кидаючи на стіл посвідчення слідчого. 
— Гра в курортний роман закінчилася. Пане директор, ваша співробітниця затримується для дачі свідчень у справі про шпигунство та фінансові махінації в особливо великих розмірах. Поїхали, Кіро. Твій бармен-мільйонер зараз сам намагається відкупитися від обшуків у своєму резорті, йому не до тебе.

У мене всередині все захололо. Це була чиста, неспровокована помста. Льоша програв Данилу на полі бізнесу, тому вирішив знищити мене тут, на моїй території, де в нього все ще залишалися зв’язки. Я повільно підвелася з-за столу, готуючись до найгіршого, як раптово з коридору почувся важкий, упевнений крок, який я впізнала б із мільйона інших.

Дан

Заходити в чужі київські офіси з ноги — це, звісно, не дуже дипломатично, але коли справу стосується моєї жінки, я зазвичай забуваю про бізнес-етикет.

Я з’явився в дверях кабінету саме в той момент, коли один із податківців збирався взяти Кіру за лікоть. На мені був чорний костюм від Tom Ford, біла сорочка без краватки й той самий важкий, холодний погляд, від якого в моєму банку партнери зазвичай починали судорожно підписувати будь-які папери. Слідом за мною в кабінет зайшли четверо моїх особистих адвокатів і Марк, який тримав у руках відкритий ноутбук.

— Руки прибрав, — коротко, тихо кинув я податківцю. Чоловік миттєво відсахнувся, оцінивши габарити моєї охорони за спиною.

— Назаров?! — Воронов аж підстрибнув, його обличчя знову почало набувати того самого землянистого відтінку, який я спостерігав у п’ятницю. 
— Ти... що ти тут робиш? Це територія Києва, тут твої південні мільйони не працюють! У нас постанова!

— Твоя постанова, Олексію, дві хвилини тому була скасована Печерським судом, — я підійшов до столу, ігноруючи Олексія, і поклав перед генеральним директором Кіри офіційний документ із мокрою печаткою. 
— Пане директор, доброго дня. Я — Данило Назаров, засновник «Nirvana Group». Спеціально для вашої наглядової ради повідомляю: тридцять хвилин тому мій інвестиційний фонд викупив п’ятдесят один відсоток акцій вашої компанії. Контрольний пакет у мене. Тому наказ про звільнення Кіри Олександрівни можете порвати й викинути в смітник. Відтепер вона — не просто ваш співробітник. Вона — голова правління всієї вашої оновленої структури.