Розділ 20: Останній козир пана Воронова

Ранок понеділка мав розпочатися з тієї самої обіцяної «наради на дубовому столі», але реальність знову довела, що в бізнесі не буває тривалих періодів затишшя.

О шостій ранку мій телефон розірвався від дзвінка Ігоря. Я миттєво зняв слухавку, намагаючись не розбудити Кіру, яка затишно сопла, уткнувшись носом у мою подушку й загорнувшись у ковдру по самі вуха.

— Даниле Олександровичу, у нас проблема, — голос начальника безпеки звужався так, наче він щойно поховав половину нашого бюджету. — Воронов. Його не довезли до райвідділу.

Я миттєво сів на ліжку, відчуваючи, як залишки сну випаровуються, залишаючи по собі холодну лють.

— У сенсі «не довезли», Ігорю? Ви що, трьох людей на один патруль проконтролювати не змогли?

— Його перехопили по дорозі. Обласне керівництво податкової поліції, яке Савченко встиг попередити, виставило свій блокпост під приводом «спецоперації». Вони забрали Воронова разом із тими свідченнями Артура, які ми оформили. Офіційно — для «проведення слідчих дій на вищому рівні». Але дві хвилини тому Олена зафіксувала масовий викид інформації в пресу.

Я закрив очі, глибоко вдихаючи повітря крізь зуби.

— Які заголовки?

— «Тіньова імперія "Nirvana Group": мільйонні махінації на закритому курорті та шантаж київських юристів». Навіть твої фотографії за барною стійкою виставили. З підписом, що ти так маскувався від міжнародного розшуку. Це брудний злив, Даниле Олександровичу. Акції нашої холдингової компанії на відкритті торгів у Києві вже впали на вісім відсотків. Почалася паніка серед інвесторів.

— Блокуйте всі рахунки Артура, — відрізав я, підводячись із ліжка й швидко натягуючи штани. — Збирай юристів у головному корпусі. Я буду за п'ять хвилин.

Я повернувся до ліжка. Кіра вже не спала. Вона сиділа, підтягнувши коліна до грудей, і її сіро-зелені очі, в яких ще хвилину тому панував теплий ранковий сон, зараз знову стали холодними й зосередженими. Вона чула кожне слово.

— Це Олексій,так? — тихо запитала вона, і її голос злегка здригнувся, хоча вона щосили намагалася тримати маску залізобетонної леді. — Я знала, що його не можна залишати місцевим. У нього в Києві є покровитель у Кабміні, Дане. Я зовсім забула про його дядька. Він фінансував його фірму.

— Кіро, йди в душ і не думай про це, — я підійшов, збираючись поцілувати її в лоб, але вона різко відсахнулася, стаючи на ноги прямо на ліжку.

— Не думай про це?! — її голос раптом зірвався на крик, і в ньому вперше проступила справжня, жива драма, яку вона ховала за фінансовими звітами. — Дане, твій бізнес зараз знищують через мене! Якби я не приїхала сюди, якби я не втекла з тобою на тому клятому катері, Воронов би ніколи не дізнався про цей готель і твої активи! Це я притягнула цей шлейф бруду в твій ідеальний рай!

— Кіро, припини...

— Ні, це ти припини вдавати з себе всесильного бога! — сльози вперше блиснули на її віях, і це було набагато боляче, ніж будь-яке падіння акцій на біржі. — Вони закриють готель. Твоє ім'я змішають із грязюкою в усіх новинах. Твій «ексклюзивний сервіс» закінчився, Назаров. Почалася реальність. І в цій реальності я просто знищила все, до чого ти торкався.

Вона зіскочила з ліжка, схопила свій діловий костюм-трійку, який так і лежав на підлозі з учорашнього вечора, і закрилася у ванній, з гуркотом повернувши ключ у замку.

Я стояла під гарячими струменями душу, і сльози змішувалися з водою, стікаючи по моїх щоках. Весь цей тиждень був просто красивою, штучною ілюзією. Катери, лагуни, шалений секс на капоті джипа... Це все було легко, поки Олексі не ввімкнув свої справжні важелі впливу.

У Києві Воронов був акулою. Не тому, що він був розумним, а тому, що за його спиною стояла стара, корумпована система, яка не прощала публічних ляпасів. І зараз ця система вирішила переїхати Данила Назарова просто тому, що він перейшов дорогу ображеному племіннику з міністерства.

Я швидко витерлася рушником, вдягла свій костюм, затягнула волосся в такий тугий хвіст, що аж шкіру на обличчі стягнуло, і вийшла у вітальність пентхауса.

Дана вже не було. На журнальному столику лежав його розблокований планшет, на якому без зупину оновлювалися графіки падіння котирувань «Nirvana Group». Червоні лінії стрімко котилися вниз, як кардіограма вмираючого.

Мій телефон завібрував. Дзвінок від мого генерального директора з Києва.

— Кіро! Ти бачиш, що коїться в пресі?! — закричав шеф у слухавку так, що мені довелося відсунути апарат від вуха. — Назарова топчуть на всіх центральних каналах! Який трансфер твого контракту?! Якщо твоє ім'я спливе поруч із цим скандалом, наглядова рада звільнить тебе без вихідної допомоги до кінця дня! Ти маєш негайно повернутися в Київ і зробити офіційну заяву, що ти ніяк не пов'язана з його фінансовими махінаціями!

Я подивилася на панорамне вікно. Море за склом знову було спокійним і блакитним, наче йому було абсолютно начхати на людські трагедії.

— Я вилітаю найближчим рейсом, — тихо відповіла я, відчуваючи, як усередині мене остаточно замерзає те серце, яке Дан так старанно відігрівав своїми коктейлями. — Підготуйте прес-реліз. Я буду в офісі о другій половині дня.

Я схопила свою валізу, навіть не подивившись на ліжко, де ще кілька годин тому ми з Даном обіцяли одне одному нову імперію, і вийшла з пентхауса.

Коли я спустилася в лобі, там було порожньо й тихо, але ця тиша була зовсім іншою — тривожною, наелектризованою. Олена стояла біля ресепшену, бліда, з трьома телефонами в руках.

— Пані Кіро... — прошепотіла вона, побачивши мою валізу. — Ви... ви їдете? Данило Олександрович зараз у конференц-залі, там засідання правління через зум, ситуація критична...

— Передайте вашому Данилу Олександровичу, — я зупинилася біля дзеркальних дверей, міцно стискаючи ручку валізи, щоб руки не тремтіли. — Що іноді найкращий спосіб врятувати актив — це вчасно його позбутися. Я повертаюся в Київ. Це моя війна, і я збирався закрити цей рахунок сама, без нього