Розділ 19

До другої половини неділі спека стала просто нестерпною. Повітря над басейном в пентхаусі Данила згустилося, перетворившись на гарячий липкий кисіль, а на горизонті з'явилися перші важкі, майже фіолетові хмари. Море, яке ще вранці здавалося лінивим дзеркалом, тепер глухо й ритмічно ухало об скелі, наче десь глибоко внизу запускали гігантський дизельний двигун.

Я сиділа на шкіряному дивані у вітальні, обкладена роздрукованими графіками, які мені потайки принесла Олена. Так, я капітулювала на перилах тераси. Так, я погодилася, що мій річний звіт може зачекати. Але мій внутрішній аналітик не міг піти на пенсію без фінальної жирної крапки.

— Назаров, ти розумієш, що твій резорт за останні два квартали перевитратив бюджет на логістику майже на двадцять відсотків? — я підняла очі на Дана, який стояв біля міні-бару, ліниво крутячи в руках срібний шейкер. На ньому були лише вільні лляні штани, і кожен рух його засмаглих плечей змушував мої думки про дебет і кредит зрадницько плутатися.

— Кіро Олександрівно, — він розвернувся, спираючись стегном на стійку, і на його губах заграла та сама мільйонна, зухвала посмішка. — Двадцять відсотків перевитрати — це ціна того, що наші гості п’ють колекційне шампанське, привезене літаками прямо з Шампані, а не місцеве ігристое з супермаркету. Це називається «ефект преміальної лояльності».

— Це називається «фінансова анархія», Назаров, — я кинула ручку на столик і відкинулася на подушки. — Якщо я стану твоїм фінансовим директором у Києві, перше, що я зроблю — це закрию твій безлімітний рахунок на «екзотичні інгредієнти».

— Ой, злякала, — Дан у три кроки подолав відстань між нами, поставив шейкер прямо на мої роздруковані графіки (знову цей чоловік нівечить мої документи!) і перехопив мої зап’ястя, притискаючи їх до дивана над моєю головою. Його очі миттєво звузилися, перетворюючись на два гарячі вуглики. — Якщо ти спробуєш урізати мої бюджети, мені доведеться застосувати до тебе заходи екстреного дисциплінарного впливу. Прямо тут. На твоїх квартальних звітах.

— Ти не посмієш, Назаров... — прошепотіла я, хоча моє тіло вже само потягнулося назустріч його гарячим грудям, а подих перехопило від знайомого, солодкого передчуття.

— Я взяв тебе на капоті джипа за тридцять метрів від твого однокурсника, Кіро. Повір, серйозні фінансові документи мене точно не зупинять.

Нашу чергову «виробничу нараду» на дивані перервав раптовий, шалений гуркіт грому, від якого скляні панорамні вікна пентхауса ледь помітно здригнулися. На вулиці миттєво потемніло, наче хтось клацнув вимикачем, і перші гігантські краплі дощу з шумом ударили по склу.

Телефони — і мій, і Данила — завібрували одночасно.

Я вивільнила руку й схопила свій апарат. Повідомлення було від Аліси:

«Кіро, тут на пляжі справжній апокаліпсис! Вітер такий, що парасольки літають як дрони! Ми з Марком застрягли в пляжному барі, тут безкоштовно наливають ром усім евакуйованим. Назаров, твій персонал — святі люди! Рятуйте нас, бо Марк уже намагається спроектувати тут бункер із порожніх бочок!

Дан переглянув своє повідомлення від начальника безпеки Ігоря, його обличчя миттєво зібралося, повертаючи маску суворого боса:

— Шторм прийшов на шість годин раніше, ніж передавав гідрометцентр. Нам треба спускатися в лобі. Коли на узбережжі починається такий шквал, багаті гості з п’ятизіркових номерів миттєво перетворюються на наляканих дітей, які вимагають особистої уваги власника.

— Ну що, бармене, — я швидко підхопилася з дивана, на ходу застібаючи ґудзики на своїй шовковій майці й збираючи волосся у високий, тугий хвіст. — Час показувати твій легендарний клієнтський сервіс у кризових умовах. Я йду з тобою. Буду твоїм офіційним алібі та фінансовим щитом.

Дан подивився на мене, швидко накинув білу сорочку, навіть не застібаючи її до кінця, і міцно поцілував мене в маківку:

— Обожнюю, коли ти вмикаєш цей тон. Ходімо, аналітику. Покажемо цій реальності, як ми вміємо тримати удар.

У лобі готелю панував контрольований хаос. Скляні двері, що виходили на центральну терасу, були щільно зачинені, за ними стіною валив тропічний дощ, а вітер згинав столітні кипариси майже до самої землі. Близько сотні гостей, які ще годину тому ніжилися біля басейну в шовкових халатах, зараз скупчилися біля стійки реєстрації, голосно обговорюючи скасовані авіарейси та вимкнене через грозу кабельне телебачення.

Артур, мій нещасний управитель, який після п'ятничного інциденту з Вороновим працював із подвійною старанністю, намагався одночасно заспокоїти плачучу жінку з маленьким шпіцом та пояснити якомусь київському депутату, чому його приватний вертоліт не може злетіти прямо зараз.

Коли ми з Кірою вийшли з ліфта, лобі на секунду затихло. Я досі був без краватки, у розстебнутій сорочці й зі слідами її нігтів на моїй шиї, які я навіть не подумав прикрити. Але йшов я так, що депутат миттєво закрив рота, а Артур подивився на мене як на архангела Гавриїла, який прийшов зупинити кінець світу.

— Даниле Олександровичу... — підбіг управитель, витираючи лисину. — Тут... генератори перейшли на резервний режим, кухня працює на газу, але гості панікують через аеропорт...

— Артуре, видихни, — я підійшов до центральної барної стійки лобі, яка зазвичай пустувала вдень, і одним рухом перекинув рушник через плече, повертаючись у свій улюблений образ. — Оголоси по гучномовцю: всі напої та десерти в лобі-барі наступні три години — за рахунок закладу. Кухні замовити двісті порцій фірмових гарячих круасанів з шоколадом. Паніка миттєво зникає, коли у людей у роті з'являється безкоштовний цукор і алкоголь.

— Геніально, — прошепотів Артур і побіг виконувати розпорядження.

Кіра тим часом уже впевнено обійшла стійку з іншого боку, стаючи поруч зі мною. Вона взяла чистий блокнот і ручку, які валялися біля каси, і почала швидко записувати щось, спостерігаючи за натовпом.

— Назаров, дивись, — вона кинула на мене швидкий, зосереджений погляд. — У тебе он там у кутку стоїть група іноземців, вони не розуміють української й панікують більше за всіх. Відправ до них Олену, нехай розтлумачить ситуацію англійською. А оцьому пану в куртці бренду Brioni терміново потрібен міцний коньяк, бо він уже третій раз намагається викликати по телефону свій персональний літак, якого тут немає.