Розділ 15: Втеча в хащі

Побачення в ресторані плавно переросло в ідею, яку Аліса назвала «абсолютно авантюрним екстрим-туром». Марк спочатку намагався апелювати до здорового глузду, нагадуючи, що на ньому дорогі лляні штани, але коли Данило пригнав з адмінбудівлі відкритий, заляпаний рудою грязюкою джипбез верху, архітектор здався.

— Назаров, якщо я зламаю собі руку і не зможу підписати проект третього корпусу — ти будуватимеш його за дитячими малюнками! — крикнув Марк, застрибуючи на заднє сидіння поруч з Алісою, яка вже радісно розмахувала солом'яним капелюхом.

Я опинилася попереду, поруч із Даном. Джип рванув з місця, миттєво з'їжджаючи з доглянутого асфальту резорту на стару ґрунтову дорогу, що вела до північного заповідного мису.

Вітер одразу вдарив в обличчя, остаточно знищуючи мою готельну зачіску, а колеса піднімали такі хмари пилу, що Аліса позаду періодично верещала від захвату. Навколо пахло диким розмарином і розпеченою на сонці глиною. Дан крутив важке кермо з такою легкою впевненістю, що я вкотре запідозрила: цей чоловік у своєму житті керував усім — від міжнародних холдингів до військових винищувачів.

За півгодини ми виїхали на занедбаний оглядовий майданчик, затиснутий між двома високими скелями. Внизу з шаленим гуркотом розбивалися об каміння дикі морські хвилі.

— О Боже, Марку, дивись! Це ж ідеальна локація для зйомки! — Аліса миттєво вистрибнула з машини, тягнучи за собою чоловіка з телефоном напереваги. Вони майже одразу побігли стежкою трохи нижче по схилу, де скелі утворювали красиву природну арку.

Ми з Даном залишилися біля машини. Спека стояла неймовірна. Повітря над капотом джипа ледь помітно тремтіло, а тріск  у сухій траві здавався оглушливим.

Я повернулася до Дана. Він заглушив мотор, підвівся і просто через лобове скло зробив крок ближче до мене. На його шиї блищав ланцюжок поту, сорочка була розстебнута, а в очах палав такий гарячий, небезпечний азарт, що в мене миттєво перехопило подих. Запах розмарину, ізоляція, адреналін від поїздки — усе це раптом спрацювало як детонатор.

— Назаров... — тихо сказала я, відчуваючи, як усередині все стислося в тугий гарячий вузол. — У нас є приблизно п'ять хвилин, поки Аліса не змусить Марка зробити соту фотографію.

— П'ять хвилин — це більше ніж достатньо для професіоналів, Кіро, — його голос став хрипким.

Дан

Ця жінка була чистою стихією. Ніяких довгих розмов, жодних прелюдій біля бару — прямо тут, під палючим сонцем, коли за тридцять метрів від нас наші друзі ловлять красивий ракурс для кадру.

Я підхопив її за талію, одним рухом пересаджуючи на гарячий, нагрітий сонцем капот джипа. Кіра судомно вчепилася пальцями в моє волосся, притягуючи до себе, і наш поцілунок був швидким, рваним, із присмаком солі й пилу. Вона дихала так важко, наче ми щойно бігли марафон.

Я діяв на одних інстинктах. Моя долоня різко зірвала з неї легкі шорти,Кіра вигнулася назустріч, її засмаглі ноги обхопили мою талію, впираючись п'ятами в широкі крила авто. Коли я увійшов у неї — різко, глибоко, на повну потужність — вона стримано, хрипко зойкнула, впиваючись нігтями в мої плечі.

Залізо під нами глухо рипіло від кожного рваного руху, цикади кричали так, наче вболівали за нас, а сонце випалювало шкіру крізь тонку тканину розстебнутих сорочок. Це була шалена, концентрована пристрасть — без навігаторів, без гальм, на чистому адреналіні від того, що нас кожної секунди можуть застукати. Кожен поштовх віддавався в тілі солодким вибухом. Кіра кусала мої губи, повністю розчиняючись у цьому дикому темпі, і я бачив, як її раціональний світ розлітається на мільярди дрібних скалок.

Нас накрило одночасно, наче спалах пороху. Кіра міцно заплющила очі, втискаючись обличчям у мою шию, і її тіло звелося в шаленій судомі, а за мить я сам вибухнув усередині неї, важко падаючи грудьми на її гарячу шкіру.

За дві хвилини ми вже сиділи на своїх місцях у джипі, поспіхом застібаючи ґудзики й намагаючись вирівняти дихання, коли знизу зі стежки почувся голосний голос Аліси:

— Народ! Ви маєте це побачити! Там такий краєвид, що Марк ледь не впустив телефон у прірву!

Кіра повернулася до мене, поправляючи розпатлане волосся, і на її губах заграла така хитра, щаслива відьмацька посмішка, що я зрозумів: цей заповідник ми тепер відвідуватимемо дуже часто.

— О, ви вже тут? А чого такі червоні? Сонце напекло? — Аліса виринула з-за скелі першою, енергійно обмахуючись своїм капелюхом.

Марк ішов слідом, захоплено розглядаючи щось на екрані смартфона. Слава богу, він був надто зайнятий кадруванням, щоб помітити, як Дан судорожно намагається застебнути перекошений на один бік ґудзик на моїй сорочці, яку я благополучно застебнула неправильно.

— Так, сонце тут... просто вбивче, — вичавила я з себе, відчайдушно намагаючись зробити так, щоб мій голос не звужався як після трикілометрового кросу. Я швидко поправила поділ сорочки хакі й сіла якомога рівніше, сподіваючись, що рудий пил на моїх колінах виглядатиме як результат «екстремальної поїздки», а не екстремального чогось іншого.

— Назаров, у тебе джип рипить, — зауважив Марк, навіть не піднімаючи голови від екрана. — Коли ми підходили, такий звук стояв, наче амортизаторам кінець. Треба сказати твоїм техобслуговуванням.

Дан спокійно перекинув ногу через борт, повертаючись на водійське сидіння. На його обличчі не здригнувся жоден мускул. Він плавно повернув ключ у запаленні, і джип знову загарчав, маскуючи наше спільне шалене дихання.

— Це дика природа, Марку. Тут усе рипить під тиском обставин, — Дан кинув на мене через плече такий гарячий, промовистий погляд, що в мене всередині знову все спалахнуло. — Сідайте, поїхали далі. Я знаю одне затінене джерело , там вода крижана. Нам усім не завадить трохи охолодитися.

— О, так! Води! — підтримала Аліса, заскакуючи назад. — І бажано — змити цей пил. Кіро, ти якась дивно мовчазна стала. Де твоя фірмова аналітика з приводу незадовільного стану доріг у південному регіоні?