Розділ 7: Без права на відступ

Коли перші промені сонця пробилися крізь гранітні скелі нашої лагуни, вода навколо катера змінила колір із чорного на глибокий, прозорий ультрамарин. Я прокинувся від того, що Кіра злегка поворухнулася в моїх обіймах. Ми провели цю ніч у каюті, прямо під скляним люком, через який ще годину тому було видно зірки.

Вона все ще спала, беззахисно уткнувшись носом у моє плече. Без своєї фірмової іронії та захисних шпильок Кіра здавалася неймовірно тендітною. Я обережно, намагаючись не поворухнути простирадлом, виплутав руку з її волосся, підвівся і вийшов на палубу.

На телефоні, який я дістав із бардачка, висіло лише одне повідомлення від управителя: «Даниле Олександровичу, все тихо. Чекаємо на вас завтра». Я з полегшенням видалив його. Мій бізнес міг почекати. Люди, які крадуть мільйони, нікуди не втечуть за кілька днів, а от жінка, яка зараз спала в моїй каюті, могла зникнути за першої ж ліпшої нагоди, щойно згадає про свій залізобетонний самоконтроль.

Я почув тихі кроки за спиною. Кіра вийшла на палубу, загорнувшись у мій сірий вовняний плед, який волочився за нею по тиковому покриттю. Волосся розпатлане, щоки рожеві від сну, а в очах — суміш нічної ніжності та ранкового сполоху. Вона дивилася на мене так, ніби намагалася згадати, чи не приснилося їй усе те, що відбувалося між нами кілька годин тому.

— Ранок завжди все псує, чи не так, Назаров? — вона підійшла до борту, підставляючи обличчя прохолодному морському бризу. — Починаєш згадувати, хто ти, звідки приїхав і скільки невирішених справ чекає на тебе в телефоні.

— Тоді просто не вмикай його, — я підійшов ззаду, обхопив її за талію поверх пледа і притиснув до своїх грудей. Кіра на секунду напружилася, намагаючись увімкнути свою звичну броню, але майже одразу розслабилася, дозволяючи собі опустити голову на моє плече. — Ми домовилися: тут немає твого минулого і мого майбутнього. Є тільки цей тиждень.

— Ти занадто легко про це говориш, — вона повернула голову, і наші погляди зустрілися так близько, що я бачив кожну золотаву цяточку в її сіро-зелених очах. — Сім днів пролетять як одна секунда. А що потім? Я повернуся до свого Олексія, до його вічних претензій, до звітів... А ти повернешся керувати своєю імперією під прикриттям. Це просто красива ілюзія, Дане. Коктейль, який закінчиться, і залишиться тільки похмілля.

— Значить, ми питимемо його повільно, — мої пальці ковзнули під плед, торкаючись її гарячої, гладкої шкіри на талії. Кіра судорожно втягнула повітря, коли я розвернув її до себе обличчям. — Я не знаю, що буде через тиждень, Кіро. І мені начхати. Але прямо зараз я бачу жінку, яка боїться власних бажань більше, ніж будь-якого фінансового краху.

— Я не боюся, — зухвало кинула вона, але її губи вже зрадницьки тремтіли в міліметрі від моїх.

— Боїшся, — тихо повторив я, заглядаючи в саму її душу. — Боїшся відпустити цей клятий контроль хоча б на мить. Боїшся, що якщо ти закохаєшся в звичайного бармена без краватки, твій ідеально спланований світ розсиплеться.

— Мій світ уже розсипався, коли ти налив мені перший келих, — прошепотіла вона, і в цьому зізнанні було стільки відвертої, дикої пристрасті, що я більше не міг стримуватися.

Я перехопив її ініціативу, втискаючи її спиною в м'яку оббивку дивана прямо під ранковим сонцем узбережжя. Плед упав на палубу, залишаючи між нами тільки тонку тканину її сукні й моє дике, майже первісне бажання довести їй, що ніякі правила та колишні більше не мають над нею влади