Розділ 3: Третій келих

Кіра дивилася, як густий, майже чорний сік ожини повільно забарвлює кришталеві стінки келиха. Сарказм кудись вивітрився, залишивши замість себе дивне, лоскотливе відчуття внизу живота. Вона розуміла: треба піднятися, сухо кинути щось на кшталт «гарного вечора, пане» і піти до свого номера. Це було б правильно. Це було б безпечно.

Але безпеки в її житті останні п'ять років було аж занадто. Стільки, що хотілося вити.

— Знаєш, Даниле... — вона вперше назвала його по імені без цієї оціночної приставки «бармен». — Тобі не здається, що наливати дівчині третій коктейль, коли ти щойно зізнався, що володієш цим островом — це трохи неспортивно? Це схоже на гру з шулером, у якого всі тузи в рукаві.

— Тузи в рукаві — це нудно, — він відкоркував пляшку ігристого. Сухий, різкий звук пострілу пробки змусив Кіру злегка здригнутися, а біла піна з шипінням піднялася до країв, змішуючись із лісовою ягодою в красивий, вибуховий рубіновий градієнт. — Я віддаю перевагу відкритим картам. Я чесно сказав, хто я тепер хід за тобою.

Він підсунув келих до неї. Напій грав тисячами дрібних бульбашок, які лопалися на поверхні, здіймаючи в повітря ледь відчутний аромат дорогого шампанського та дикої, терпкої кислинки.

— Що це? — вона занурила пальці в прохолодну ніжку бокала.

— «Останнє попередження», — куточок його губ знову смикнувся вгору. — Напій, після якого люди або пакують валізи й тікають першим же рейсом, або залишаються до кінця сезону. Що обереш ти?

Кіра піднесла келих до губ, але пити не поспішала. Вона дивилася на нього крізь тонке скло. Без окулярів і без свого маскувального фартуха він виглядав ще небезпечніше. Чорна сорочка, розстебнуті ґудзики, засмагла шкіра — у ньому не було нічого від тих рафінованих київських бізнесменів, які вимірювали свою крутість довжиною краватки й товщиною гаманця. Від Назарова пахло хижаком, який вийшов на полювання на власну територію. І найгірше — Кірі це подобалося.

— Я ніколи не тікаю першою, Дане, — тихо вимовила вона і зробила ковток.

Бульбашки ігристого приємно кольнули піднебіння, а солодкий, із легкою гіркотою смак ожини миттєво вдарив у голову. Навіть сильніше, за попередній бренді. Алкоголь м'яко, але впевнено розчиняв останні краплі її самоконтролю.

У цей момент десь за її спиною, з боку головного корпусу готелю, почувся поспішний стукіт туфель по мармурових сходах.

— Даниле Олександровичу! Боже, Даниле Олександровичу, ви тут?! — голос управителя Артура тремтів так, наче в готелі щойно вимкнули світло в усіх номерах одночасно.

Він вилетів на терасу, на ходу витираючи лисину шовковою хустинкою. Його очі ледь не вилізли з орбіт, коли він побачив свого боса, що стояв за барною стійкою з розстебнутою сорочкою, і гостю в сукні кольору хурми, яка тримала в руках фірмовий келих із його особистої заначки.

— Даниле Олександровичу... там... аудит з головного офісу приїхав раніше. Вони вимагають ключі від сейфа в бухгалтерії, я... я не знав, що ви...

Данило навіть не повернувся в бік управителя. Його погляд усе ще був прикутий до губ Кіри, на яких залишилася крихітна крапля ожинового соку. Він повільно взяв із тканинної серветки тонку бавовняну хустинку, нахилився через стійку і одним легким, майже невагомим рухом витер цей солодкий слід із її нижньої губи. Пальці випадково торкнулися її шкіри, і Кіра відчула, як по тілу пробігла справжня електрична судорога.

— Артуре, — спокійно, не піднімаючи голосу, промовив Данило, все ще дивлячись на Кіру. — Зачини двері з того боку. І якщо до ранку в бухгалтерії згорить хоча б один папірець — ти шукатимеш роботу на громадських пляжах. Вільно.

Управитель ковтнув повітря, як риба, витягнута з води, блідо кивнув і буквально випарувався з тераси, навіть не писнувши.

Кіра повільно поставила келих на стійку. Серце калатало десь у горлі.

— Мені здається, твоїм фінансовим махінаторам зараз буде дуже непереливки, — тихо сказала вона, намагаючись повернути голосу колишню іронію, хоча пальці на ніжці келиха злегка тремтіли.

— Мені плювати на аудит, Кіро — Данило обійшов барну стійку й зупинився всього в кроці від неї. Тепер між ними не було жодних дерев'яних бар'єрів. — Якщо ціна за продовження часу із тобою — спалити цей готель дотла, то дай мені сірники.