Розділ 1: Лід, лайм і жодного флірту

Кондиціонер на ресепшені п’ятизіркового «Nirvana Resort» працював із легким, ледь чутним свистом, що нагадував зітхання втомленого привида, а тутешній килимок біля стійки так густо пахнув дорогою хімією та свіжою лавандою, ніби намагався замаскувати саму присутність дикої природи навколо. Проте на терасі, всього за три метри від важких скляних дверей, починалося справжнє прибережне літо — липке, солоне й розпечене до тридцяти п'яти градусів повітря, яке через густу вологість можна було буквально намазувати на хліб.

Данило ледаче крутив у пальцях важкий срібний шейкер, намагаючись звикнути до нетипової для себе ролі: сьогодні на ньому були проста лляна сорочка з недбало підкоченими рукавами, темний фартух готелю та сонцезахисні окуляри, у склі яких відбивався бездоганний лазуровий прямокутник басейну. Офіційно для всього персоналу він значився як «тимчасовий бармен на заміні», але неофіційно Данило володів чвертю акцій цієї затишної курортної імперії й приїхав сюди інкогніто з єдиною прагматичною метою — з’ясувати, чому касові звіти цього конкретного закладу за останній місяць почали нагадувати художній вимисел. На першій же сторінці внутрішнього статуту «Nirvana Resort», надрукованій жирним шрифтом, чітко зазначалося, що будь-який неформальний зв'язок між персоналом та гостями суворо заборонений під загрозою негайного звільнення, і Данило сам свого часу затверджував це правило, вважаючи його цілком логічним — рівно до п’ятої вечора цього дня.

Вона не просто прийшла, а майже влетіла в напівпорожню зону бару, мимохідь зачепивши стегном витончене плетене крісло й змусивши льодяну крихту в сусідніх відрах тихо задзвеніти. Її шовкова сукня кольору стиглої хурми яскравою плямою виділялася на тлі білого мармуру стійок, а величезні солом’яні криси капелюха жили якимось своїм, абсолютно окремим від господарки життям, поки в лівій руці вона приречено стискала телефон, з якого кожні дві секунди сипалися звуки сповіщень із робочих чатів.

— Смертельну дозу чогось надзвичайно холодного, будь ласка, — вона важко опустилася на високий стілець, скинула капелюх прямо на сусіднє сидіння і вперлася ліктями в темне, відполіроване до блиску дерево стійки. — Бажано такий напій, щоб я повністю забула весь цей божевільний рік, або хоча б останній квартальний звіт.

Данило принципово не поспішав, тому акуратно поставив шейкер, повільно опустив окуляри на кінчик носа і подивився на неї зверху вниз без жодної з тих чергових готельних посмішок, якими зазвичай персонал зустрічає багатих клієнтів.

— Квартальний звіт — це надто серйозний діагноз, тому простим класичним мохіто тут точно не обійдеться, — він злегка примружився, оцінюючи її розпатлане від морського вітру волосся. — Тут потрібна важка артилерія на основі грейпфрута, міцного джину і кількох моїх особистих секретів.

— Обійдемося без секретів, — вона нарешті зняла свої темні окуляри, відкриваючи втомлені сіро-зелені очі, в яких, попри загальне виснаження, все ще палав дуже чіткий і гострий вогник. — Мені потрібен чистий алкоголь, багато льоду і повна відсутність розмов, оскільки я плачу за інгредієнти в склянці, а не за сумнівний сеанс психотерапії на пляжі.

— Як скажете, але мушу попередити, що іронічні розмови у нас абсолютно безкоштовні й автоматично входять у вартість вечірнього сервісу, — Данило посміхнувся кутиком губ і повернувся до стелажа з елітними пляшками.

Він почав рухатися з тією ледачою, майже гіпнотичною точністю, яка завжди видає справжнього професіонала: у склянку з глухим дзвоном полетіли кубики льоду, різкий і свіжий запах розрізаного лайма миттєво перебив нудотний аромат готельних парфумів, а шипіння тоніка, що з’єднався з міцною прозорою основою, прозвучало як ідеальний фінальний акорд. Кіра мовчки спостерігала за його засмаглими пальцями, а потім перевела погляд на його обличчя, помітивши занадто правильне, вольове підборіддя та впевнений погляд, який зовсім не в’язався з образом людини, що живе за рахунок дрібних чайових від туристів.

— Тобі ніколи не казали, що ти дивишся на гостей так, ніби це вони тобі щось винні, а не навпаки? — запитала вона, навмисно перевертаючи телефон екраном донизу, щоб більше не бачити чергових повідомлень від якогось настирливого «Олексія ВП».

— Це мій унікальний фірмовий стиль, який допомагає тримати правильну дистанцію з тими, хто занадто нервує через роботу, — Данило плавно підсунув їй високу склянку, яка миттєво запотіла від холоду, залишаючи мокрі сліди на темній деревині. — Коктейль номер один під кодовою назвою «Початок кінця». Прошу.

Вона зробила перший великий ковток і заплющила очі, відчуваючи, як кислий, приємно-терпкий і неймовірно холодний вибух змусив її нарешті глибоко видихнути й розслабити напружені плечі.

— Ну і як враження? — Данило невимушено сперся руками на стійку, опинившись до неї трохи ближче, ніж дозволяла сувора посадова інструкція його ж власного готелю.

— Снобізм бармена в напої трохи відчувається, але джин справді хорошої якості, — вона поставила склянку назад і подивилася йому прямо в очі, остаточно приймаючи правила цієї гри. — Я Кіра. І мені чомусь здається, що твій фірмовий стиль поведінки порушує приблизно п'ять пунктів внутрішніх правил цього розкішного закладу.

— А я Дан. І повір мені на слово, Кіро… будь-які суворі правила в цьому житті створені виключно для тих, хто просто не вміє правильно змішувати коктейлі.