4.2

Я періодично знайомлюсь з чоловіками на відповідних сайтах, але майже не переписуюсь, натомість одразу переходжу до зустрічей. Не хочу витрачати час на марне листування. Зрозумійте мене вірно, я вважаю, що довгі переписки потрібні тим, хто хоче отримати увагу, почути компліменти, відчути себе бажаною/бажаним, хто шукає еротичного чи романтичного досвіду. Мені це все вже не потрібно. Я хочу побачити реальну людину і вже з нею продовжувати знайомство, або ж ні. В мене інша мета. 
Збираюсь на побачення. Романтична сукня, правильний макіяж, що підкреслює мої переваги й приховує недоліки, зачіска, крапля парфуму, зручні підбори (виявляється, бувають і такі), сумочка, легкий тренч і я готова.

На перше побачення я завжди їду на своєму авто. Це дозволяє мені не залежати від кавалера й піти за власним бажанням, як тільки я так вирішу. Своє авто – це ще й причина відмови від алкоголю, що для мене синонім безпеки. Тому і сьогодні, я приїжджаю в ресторан своїм ходом, хоч чоловік і хотів заїхати за мною особисто. 

Марк вже на місці. Впізнаю цього брюнета з карими очима, його зовнішність співпадає з аватаркою, що вже добра ознака. Підсвідомо для мене це про чесність. Він симпатичний, вирізняється зрілою чоловічою красою. Є трохи сивини, мімічні зморшки, дужий й одягнений стримано й зі смаком. Зовнішність – це приємний бонус, але моя задача на сьогодні – зрозуміти, яка він людина. Я маю кілька принципових питань, і від відповіді Марка залежатиме, чи захочу я його ще раз побачити. Не вірю в хімію, метеликів й іншу фігню. Десь прочитала, що все перераховане – ознаки запуску старої схеми - мозок «радіє», що бачить щось знайоме, до чого він вже має алгоритм дій і знає як реагувати, от і запускає в організм ці приємні реакції. Класно звичайно, приємно, але наслідки, – наступити на старі граблі, мене не вдовольняють. Тому відсутність цих реакцій – мій перший показник, що слід продовжувати знайомство.

Перше побачення вже давно перетворилось для мене на співбесіду, де я одночасно винаймач і претендент на посаду. Хочу сподобатись, показати себе з кращої сторони, але слухаю чоловіка з максимальною прискіпливістю, наче проводжу інтерв’ю. Більшість чоловіків цього не витримують і швиденько усе згортають й прощаються. Проте Марк мене дивує.

- Слухай, я теж втомився від цих безперспективних побачень, - говорить діловито. Ти ж точно маєш якийсь список питань чи показників, за якими обираєш чоловіка, то я просто відповім на ці питання, а потім або розійдемось, якщо відповіді тебе не влаштують, або продовжимо приємно вечір. 

- Хм, а сам таких питань не маєш? – не заперечую й не граю з себе приємну панянку.

- У нас, чоловіків, усе простіше і водночас складніше, - посміхається Марк. Хочу твоєї щирої уваги, емоцій. Хочу перевірити, чи дозволиш до себе доторкнутись? Поцілувати? В який момент ти мене зупиниш? Хочу позбутись буденності на цей вечір і перш ніж повернусь до реального життя, побути поруч з тобою кимось кращим ніж я є, побачити це в твоїх очах й реакціях на мене, мої слова і вчинки.  

- Виходить чоловікам все одно з ким вечеряти й з ким тікати від буденності? – саркастично зазначаю. Таки я стала цинічним стервом і навіть не помітила коли це сталось зі мною.

- Ні, не все одно. От тільки показників менше. Жінка сподобалась або ні, от і все. Це вже у серйозних стосунках, з перспективою на сім’ю, ми придивляємось до цінностей, характеру і тому подібного, але перший час нас це не цікавить.

Стільки років жила, була у різних стосунках, а такого не чула. 

- Цікаво, а в тебе таке ставлення було і в тридцять і в двадцять років?

- Навіть у п’ятнадцять, - сміється Марк. От тільки з кожним роком, з кожною новою дівчиною було менше ідеалізації. Вже знаєш, що перше враження може бути оманливим, що жінка навряд скаже те що думає і що твоя обраниця, з часом, може змінитись. 

- А мені здається, що моє відношення до чоловіків впродовж життя змінилось. У п’ятнадцять я любила саму любов і віддала серце першому симпатичному хлопцю, який мені чимось сподобався. У двадцять – обранець став мірилом моєї самооцінки. Чи гідна я найкрасивішого, найбажанішого хлопця чи ні? У тридцять – шукала того, з ким зможу побудувати комфортне життя, від кого народжу дитину й з ким зістарюсь. 

- А зараз?

- Таке враження що все перераховане, але трохи видозмінене. Я хочу дитину, це вже не навіяне суспільством бажання і не тому що пора, а моє усвідомлене бажання з розумінням усіх викликів й можливих складнощів. Хочу надійне плече чоловіка, який буде партнером й опорою мені. У стосунках з яким буде взаємна повага й підтримка, заохочення до вдосконалення. І ще хочу легкості, емоцій, вражень, новизни.

Я захопилась, зазвичай поводжу себе більш стримано. Тому зітхаю і констатую:

- Знаю, що це не можливо. Що це забагато. Та я продовжую шукати чогось подібного. 

- І ти обов’язково це знайдеш, - бере мене за руку в підтримуючому жесті. Його долоня тепла і приємна. Відчуваю щось дивне. Це не метелики, щось інше. Так ніби вкрили теплою ковдрою, або навпаки випустили політати і пообіцяли зловити, якщо впаду. 

Напевно справа у цій дивній, відвертій розмові, тому я розслабилась і ми з Марком провели чудовий вечір разом. Спілкуючись, пізнавали один одного, і я несвідомо таки заповнила заздалегідь складену анкету, жартували, скуштували один десерт на двох і танцювали під живу музику. 

Я дозволила Марку себе поцілувати і на цьому зупинила. Він хитро глянув на мене і схоже теж поставив якусь помітку у свою анкету, яку приготував для мене. Хай ця анкета має менше запитань, іншого характеру, та все ж вона є. Я в цьому впевнена.