2.2

Знаю, що ви скажете - я повелась не гідно, переспавши з хлопцем при першому знайомстві, але ж я його знала давно й, навіть, заочно кохала. Але ви праві, я все одно переживаю через це. Мені здається, що тепер він ставитиметься до мене без поваги. 

Ось навіть такі випадки як зараз – не рідкість. Він зникає, не пише, не дзвонить, а потім з’являється, й кличе мене на побачення. Ігор говорить, що має мало часу. Він вчиться, має підробіток, а ще ж є купа всього іншого – справи факультету, спорт, друзі. Він дуже соціально активний, я за ним просто не встигаю. Та все ж мені не подобається таке ставлення до мене. І ще є одна річ, яка мене гнітить, це те що він не афішує наших стосунків. У нього не змінився статус в соціальній мережі, він не представляє мене друзям, як свою дівчину, коли ми гуляємо в компанії. 

- Ігорю, хто я для тебе? – питаю вже в котре.

- Цікава, гарна й розумна дівчина, - говорить грайливо і притягує в обійми. Цілує до запаморочення, а далі запрошує на заднє сидіння свого авто, де поцілунки стають відвертішими й закінчуються сексом. 

- Давай виставимо спільне фото в соціальній мережі, - пропоную дорогою до гуртожитка.

- Виставляй, мала, якщо хочеш, - легко погоджується.

- А ти виставиш? – продовжую 

- Ань, хлопці таким не страждають. Якщо тобі так хочеться виставляти особисте на загал – валяй, але я цього не хочу. 

В його словах є сенс і хоч як би мені хотілось, щоб всі навколо знали, що ми пара, що Ігор тепер зайнятий, я нічого на це не можу сказати.

Та мовчазна згода, ще не означає згоди внутрішньої. І це мене поїдає з середини. Я хочу познайомити його зі своїми подругами, та він вже кілька разів відмінив усе в останній момент. Хочу, щоб він зайшов по мене в авдиторію, щоб ми разом ходили в студентський кафетерій, та він весь час посилається на студентські справи й свою зайнятість. Мені здається, що я перетворююсь на істеричку, яка весь час чимось не задоволена, та це в мені говорить не впевненість. Я боюсь, що він зі мною грає, що в нього є й інші дівчата, або, що він не сприймає наші стосунки так само серйозно, як я. 

Мої мрії про нас були такими досконалими, в них я відчувала себе коханою, бажаною, особливою для нього. Реальність виглядає інакше – не надійно, не зрозуміло, не впевнено. І від того мені боляче і страшно. То хто я для нього? Дівчина чи іграшка? Як мені це зрозуміти?