Три Великих Людини, Педагоги, кти освіти.

Трилогія про людей з мого дитинства.

Я все життя буду дякувати Бога за те, що прикрасив моє дитинство можливістю вчитися у цих людей.

Вступ.

       У 1976 році я закінчив 8 клас середньої школи у центрі Києва. Знань – нуль, амбіций повно, нашпигований ідеологією піонерів-комсомольців до мозку кісток. Замість уроків проводилися сбори, сльоти, лінійки, суботники. В центрі школи стояв пам'ятник леніну і ми всі танцювали навколо нього. Мало того, 100 метрів від школи стояв городський теж пам'ятник і теж леніну і більшість шкільних заходів проводилося біля нього.  На уроки часу не вистачало. Але ця школа була за 200 метрів від дома, на шляху був один, і то підземний перехід, і всі діти комуналки, в якій я народився ходили саме туди. Всім було зручно, але голова чиста від знань.

       Але не тільки пам'ятники заважали вчитися. Вчителя були відповідні. У цій школі нам вчителька англійської, наприклад, ставила програвач з платівкою, а сама, навіть, з уроку шла – вона збиралась на ПМЖ у Америку і Українські діти її вже не цікавили. Так було по багатьом предметам. Вчителі Української мови мінялися кожні пів року, навіть молодик з прізвищем Збанацький теж спробував нас чомусь вчити. Тільки фізик Анатолій Маноха старався і викликав повагу.

       І ось у п'ятнадцять років я почав замислюватися про життя та подальшу дорогу. В самому кінці 8-го класу я прийшов додому у заявив сім'ї, що більше ходити у цю школу не бажаю і навів свої агрументи. А сім'я в мене була серьозна – керувала партійна бабуся і увечері всі зібралися за столом на сімейну нараду.

       Якщо вже сама дитина так сказала, то слід щось вірішувати, - промовила бабуся і почала опитувати думки членів родини.

       Всі були згодні з тим, що школу треба міняти. Дитина дорóсла, сама до школи дійде. І мене за 2 дні перевели у іншу школу в математичний клас.

       Так я потрапив у Київську середню школу №71.

       Як мені було важко, і не тільки на початку 9 класу, передати неможливо. Викладачі серйозні, ніяких поблажок, а в мене бази за 8 класів, як я вже говорив, зовсім нема.

       Люди, про яких я хочу розповісти – це три кити, на яких трималась 71 школа багато років.

Постать 1.

       Звичайно і зовсім заслужено перша розповідь про Велику Людину, прекрасного Педагога (доречі, офіційно заслуженого вчителя України і двічі Соросовського вчителя) -  Ісаака Аркадьевича Кушніра.

       Саме Ісаак Аркадійович Кушнір і викладав математику в новій школі. Про послаблення до учнів говорити зовсім не доводиться.

       Ось перша історія. Пібічний задачник з алгебри, по якому ми вчилися (це прізвище мабуть знають усі школярі 60-х років народження, звичайно окрім моєї старої школи) – Сканаві. Крім шкільного підручника нам Ісаак Аркадійович задавав по 80 номерів по Сканаві. Причому на завтра – математика кожен день. Мені не вистачало часу, я розв'язував ну 30 . . ., ну 50 прикладів (а вони там зовсім не прості), а геометрія теж вимагала сил і часу. Так от. Прихожу я вранці в школу, звісно третини домашнього завдання немає. Починається урок і в мене особисто Ісаак Аркадійович питає:

       - Ти виконав завдання?, - і простягає руку до мого зошита.

       - Я не все встиг розв'язати, - соромно промовляю я, - але я багато зробив.

     Пауза 5 секунд.

     - Ти вночі спав? – запитує він.

     - Да, - і мої очі піднімаються на нього і, мабуть, сильно збільшуються.

     - Ось тому і не встиг, що спав, - спокійнісінько відповідає він.

       Друга забавна, але вже комічна історія трапилась теж зі мною і теж на початку 9-го класу і теж на математиці. Ісаак Аркадійович задає якусь задачу, пише її на дошці і звертаючись до класу питає:

    -  Хто може щось сказати? Вийти вирішити.

А надо відзначити, що ситуації, в яких я знав рішення, я намагався не випускати, тим більше що спочатку вони траплялися не так часто. А тут я в курсі!

Я піднімаю праву руку навитяжку і  . . . починаю клацати пальцями і доволі гучно. Це я умів дуже добре – я ж з Бесарабки.

         Кушнір спокійно підходить до мене, сам починає клацати пальцями і промовляє:

     -  Хлопчик! Я не таксист. Мені так робити не треба.

     Я палав від сорому. Ну . . . Бесарабське дитинство не викреслити.

     Бачите, я до сих пір пам'ятаю, дітям, онукам, друзям і ось Вам про цей випадок розповідаю.

         У нас на паралелі було всього три класи: "А", "Б" і "В", причому математичний був тільки наш – "А". Ісаак Аркадійович, навіть одного учня в нашому класі призначив "старостою "Г" класа" і якщо хтось дуже недопрацьовував, він говорив:

      - Врахуй, переведу до "Г" класу!

   Потім, коли ми вже були "тертими", в нас це викликало тільки посмішки.

   Багато виразів Ісаака Аркадійовича я запам'ятав на все життя і безліч разів повтряв для себе. Коли розмова шла про вступ до вишу, а конкурси були немалі, Кушнір говорив: