Крижинка

Якось уночі, коли мій улюблений маленький (_____ ім'я дитини) спав, раптово відкрилася кватирка. На дворі була зима і (_____ ім'я дитини) так змерз і скукожився, що став зовсім маленьким. І дуже легким. Вітер, що залетів у кімнату, підхопив (_____ ім'я дитини), закрутив і відніс далеко-далеко на Північ, туди, де весь час холодно. Там у океані плавав величезний айсберг. (______ ім'я дитини), ти знаєш, що таке айсберг? Це гігантська брила льоду. Покажи яка (дочекатися).

І ось, коли (_____ ім'я дитини) розплющив очі, він зрозумів, що він - ма-а-а-аленька крижинка, яка лежить на айсберзі. Вона була така маленька, що її міг підняти навіть мурашка. Покажи, якою маленькою вона була? (дочекатися демонстрації) Але на Півночі немає мурах. Тому крижинка просто лежала. Їй не було холодно, вона сама була – холод. Спочатку їй було навіть цікаво: у небі грало північне сяйво, сяяли зірки. (_____ ім'я дитини) подобалися зірки. Але потім крижинці стало дуже нудно. Адже вона була ще дитиною, а діти не можуть довго лежати на одному місці.

Якось на айсберг села чайка. Вона прилетіла звідкись здалеку, і сіла поруч із крижинкою, голосно ляскаючи крилами. Покажи як? (дочекатися показу). Зробивши крок по айсбергу, чайка наступила на крижинку, і (_____ ім'я дитини) тут же причепився/лася до ноги птаха. Вона дуже зраділа, але буквально через кілька кроків знову відпала. Але не встиг/ла засмутитися, тому що побачив/а, що лежить поряд з купкою схожих на неї/нього крижинок. А чайка змахнула своїми великими крилами і полетіла.

- Я хочу літати!, - закричала крижинка їй услід.

- І ми хочемо, і ми! - закричали інші крижинки та застрибали на одному місці. І відразу же ще одна купка крижинок теж застрибала і закричала. І далі. І далі. Зчинився страшний гвалт... Але раптом усі затихли. Бо айсберг ворухнувся. А за мить промовив: «Треба навчитися терпінню».

І крижинки стали терпіти.

Айсберг плив у тепле море і потихеньку танув. Але ж ти пам'ятаєш, (_____ ім'я дитини) айсберг був дуже великий. Тому він танув надто повільно. І крижинки чекали і терпіли.

Але одного разу, коли крижинки вже втомилися терпіти, а від айсберга залишилася тільки тонка смужка льоду, велика хвиля змила купку крижинок і вони розчинилися в солоній воді, ставши краплями в океані.

(_____ім'я дитини), ти любиш плавати? (залежно від відповіді:) І/а крижинці дуже сподобалася плисти в океанській хвилі, граючи з іншими краплями. І їй не було мокро, бо вона сама була – вода…

А одного вечора над хвилею пролетіла чайка. І (_____ ім'я дитини), що став/а краплею згадав/а, що він/вона хотіла літати. І крапля знову закричала: «Я хочу літати, я хочу літати». І багато крапель, що були поруч, теж закричали: «І ми, і ми хочемо», - і рушили вгору, до самої поверхні океану. А океан, помовчавши мить, прогудів: «Треба навчитися терпінню».

І крапелька знову почала терпіти. Але тепер вона розуміла, що можна одночасно чекати і робити багато інших цікавих справ: дивитися на небо, вистрибувати з води, врізатися з розбігу в кита, що пропливає... Крапелька грала і чекала. І терпіла...

Одного ранку з-за хмар виглянуло сонечко. Вже через кілька хвилин (_____ ім'я дитини) відчув тепло. А ще за годину крапелька випарувалася. Вона стала настільки мала, що тепер навіть мурашка її не побачила би. І вона стала настільки легкою, що сонячне тепло зуміло підняти її вгору. І вона піднімалася вище та вище. І ось, нарешті, (_____ ім'я дитини) піднявся/лася так високо, що виявився/лася всередині хмари. Хмара була великою і чорною. Але крапелька не боялася, бо вона сама була хмарою.

Хмара пливла небом, а крапелька думала: «Але ж я все одно вішу на місці, а не лечу». І вона закричала: «Я хочу літати!!!!» І інші крихітні крапельки теж закричали: «І ми теж, ми теж»... А хмара пророкотала: «Треба терпіти». І крапельки знову почали чекати.

Надвечір на хмару налетів холодний вітер. Він дув і дув. А крапельки, щоб не замерзнути, почали збиратися разом, у маленькі гуртки. І коли вони обнялися, вони несподівано випали з хмари і … полетіли! Вони стали сніжинкою! А сніжинки, коли захочуть, вміють літати. І всі крапельки, які хотіли літати і вміли терпіти, теж стали сніжинками і випали з хмари. І вони всі летіли та кричали: «Ми летимо! Ми летимо!"

(_____ ім'я дитини) летів/ла і бачив/ла, що він/вона кружляє прямо над своїм рідним містом/селом (_____ назва населеного пункту). А потім він/вона побачив/ла свій будинок, номер (_____ номер будинку) та своє віконце на (____ поверх) поверсі. Він/вона залетів/ла до себе в кімнату, приземлився/лась на ліжко, розплющив/ла очі і зрозумів/ла, що він/вона знову маленький хлопчик/дівчинка. (____ ім'я дитини) підійшов до вікна, заліз на підвіконня, і кілька хвилин дивився на сніг, що падав, і думав: «Коли я вже нарешті виросту?!». Потім він висунув у кватирку руку і йому на долоню впала сніжинка. (_____ ім'я дитини) підніс її до очей, і йому здалося, що сніжинка прошепотіла голосом мами: «Треба терпіти, малюку. Треба терпіти»…