Гусениця

Сьогодні я розповім тобі казку про ма-а-а-аленьку гусеничку. У звичайному житті, звичайно, це була не гусеничка, а маленька/ий (хлопчик/дівчинка), якого звали (ім'я дитини _______) Але одного разу маленькому/ої (ім'я дитини _________) наснився сон, в якому він/вона виявилась/вся гусеничкою. Звичайною маленькою гусеничкою зеленого кольору. Лише одне її відрізняло від інших таких самих гусеничок: у неї були великі-превеликі очі, (доторкнутися до одного і другого ока дитини) тому що вона всьому в цьому світі дивувалася.

- Ах, яке синє небо! Ах, яка пухнаста хмара! О, яке зелене дерево! - І очі її ставали великими і круглими ... Покажи мені, (_________), як вона це говорила?

Якось, сонячним днем, гусеничка повзла по доріжці від (знайоме місце у дворі) до (інше знайоме місце) і побачила дуже сильну мурашку, яка тягла соломинку… Хто із знайомих у нас найсильніший? (дочекатися відповіді дитини). І справді, мурашка була дуже схожа на (________)

- Ах, яка сильна мурашка! - подумала гусеничка.

- А куди це Ви тягнете цю соломинку, - спитала вона у мурахи... Але рот у мурашки був зайнятий, адже вона тягла травинку, тому вона надула щоки і відповіла Бу-бу-бу! Покажи, як вона відповіла? (дочекатися демонстрації). Точно!

- Що що?! – перепитала гусеничка.

- Бу-бу-бу-бу-бу! - Відповіла мурашка, так схожа на (_________).

- Вибачте, але я зовсім нічого не зрозуміла, - сказала гусеничка, - Куди, Ви кажете, її тягнете?

Тоді мурашка виплюнула соломинку і сказала: «Ти чого мені заважаєш? Не бачиш, я працюю. Ми будуємо мурашник».

Вона схопив соломинку та поповзла далі.

- Ааааа! Зрозуміло, - сказала гусеничка, - дякую!

- Бу-бу-бу, - відповіла мураха.

Через деякий час гусеничка заповзла на листок конюшини, яка росла під (знайоме місце) і побачила дуже працьовиту бджілку. Хто у нас найпрацьовитіший? (дочекатися відповіді). І справді, бджілка дуже була схожа на (_______). Вона зосереджено літала над газоном біля (знайоме місце) та перелітала з квітки на квітку.

- Ах, яка вона жовтенька, - подумала гусеничка і спитала: - А що це ви робите?

- Ж-ж-ж-ж-ж-ж, - зосереджено гуділа бджілка…

- Ну, будь ласка, скажіть мені, бо я помру від цікавості.

- (ім'я дитини _______), ти відволікаєш мене від роботи, - сказала бджілка. До вечора мені потрібно зібрати дванадцять чашок меду і якщо ти заважатимеш мені, то я не встигну…

- Зрозуміло, - сказала гусеничка (ім'я дитини _______), хоча насправді вона зовсім навіть не зрозуміла, навіщо бджілці стільки меду і чому його треба зібрати до вечора…

А вечір наближався. Зелена гусеничка повзла повільно, зупиняючись щохвилини, щоб чогось подивуватися. Ось вона побачила павука, який плів павутинку. Він був дуже схожий на кого? (дочекатися відповіді дитини). Гусеничка (________) подивилася на павутинку і запитала: «Скажіть, а навіщо Ви робите таке ажурне диво?»

- Нема часу, нема часу, нема часу, - метушився павучок, схожий на (_______)…

- Ну дайте відповідь мені! – просила гусеничка.

- Мені треба зловити муху! Велику, товсту муху, - торохтів павучок. - Мої дітки, а в мене їх семеро, дуже хочуть їсти. Якби Ви були старші, Ви б знали, що павуки їдять мух. І взагалі, краще б зайнялися справою, а не заважали працювати чесним комахам.

- Дивно, - думала гусеничка, схожа на (_______), повзучі далі. Всі чимось зайняті… Одна я повзаю без діла…

І так їй захотілося також щось зробити, але все, що вона вміла - це випускати довгу білу нитку.

- Ну, займуся хоч цим, - подумала вона і почала витягати з себе нитку... Вона тягла доти, доки не сіло сонце. А коли настала темрява, нитки було так багато, що гусеничка вся в ній заплуталася.

- Ах, який довгий день! Як я втомилася! - подумала вона і заснула...

Коли вона прокинулася, сонечко вже освітлювало галявину, і пташки тішилися ранком. Гусеничка, схожа на (_______) потяглася, нитки якими вона була обплутана лопнули і всі побачили, що гусеничка перетворилася на прекрасного метелика. Вона замахала своїми великими крилами і полетіла над галявиною, вітаючи своїх вчорашніх знайомців: павука, схожого на (_____), бджілку, схожу на (_____), мурашку, схожу на (_____)… І найцікавіше, що вони її впізнали. Впізнали її великі очі, які не переставали дивуватися. Вона плескала очима, покажи як (дочекатися) і захоплювалася: «Ах, яке синє небо! Ах, яка пухнаста хмара! О, яке зелене дерево!».

- Яка вона щаслива, - думали жучки та павуки, - вона така молода.

І це була правда, адже поки тобі все цікаво у цьому світі, поки ти продовжуєш йому дивуватися – ти залишаєшся молодим…

А метелик кружляв і кружляв і всі тільки й чули: «Ах, які чудові квіти, яка ніжна трава, яке тепле сонечко! А потім метелик прокинувся і згадав, що він насправді не метелик, а хто? (дочекатися відповіді). Правильно! Моя/ій кохана/ий (_______).