Три горішки для прица

Жив був собі Принц. Хороший мужик. Не високий, не малий, не товстий, не худий, якраз, як кажуть, самоє то. За характером він був добряком і рубахою-парнєм, погулять любив, повеселитись, як це по молодості водиться. Дівчатами теж не гребував, як і вони ним.

Коли Принцу стукнуло двадцять з «хвостиком» літ, він одружився. Наче й ранувато, але батьки майбутньої дружини поставили питання руба, мовляв, скільки ти будеш дівку маринувать? Вона у нас теж не з останніх, захочемо, так ще кращого супружника їй найдемо. А ти подумай над тим, яке придане можеш втратить. Принц подумав-подумав і вирішив: та чорт з вами, одружусь. Роком раніше, роком пізніше - все одно колись доведеться.

Перед весіллям Принц добряче «загудів», так би мовити, вирішив «вкусіть» останній ковток свободи. Шукали Принца всім королівством десь тиждень. Нареченій та її батькам весь  час плели, що він поїхав у відрядження в дальнє тридесяте королівство налагоджувати дипломатичні контакти. Насправді Принц тинявся  околицями і дійсно налагоджував контакти, але зовсім іншого зразка.

В переддень весілля його, п’янючого і ледве притомного нарешті знайшов оберполіцейський на одній СТО. Як Принц туди потрапив, він і сам толком сказати не міг, тільки все кликав якусь «кльову тьолку Юльку».

- Яка ще Юлька, - шипів, тягнучи Принца за шкірки до автівки оберполіцейський,- чи ви здуріли, Ваше Високосте? Весілля завтра!

Принца відмили, побрили, відпоїли міцною кавою, відпарили в сауні одягли у фрак і одружили.

Почалося сімейне життя. Дружина, діти-погодки, робота, справи, власноруч зведений палац… Принцу, до речі, в перші роки було навіть цікаво. Він захопився будівництвом, управлінням королівством  - батько хоч був ше при ділах, але вік брав своє. Коротше кажучи, навів Принц повний ажур і лад в королівстві, запустив своє діло. Він відкрив розкішний  нічний клуб, попередньо спаливши оте убожество, шо було зварганене на дрібні,  і вже до того кимось переполовинені бюджетні кошти й звалося закладом культури. А ви шо думали? Принц, як справжній пострадянський бізнесмен зразка 90-х,   не цурався і таких методів.

Й тут його взяла тоска. Може  так давався взнаки початок кризи середнього віку, але осточортіло все: державні справи, власний бізнес, друзі, красуня-дружина. Хіба шо діти, яких Принц щиро любив, не набридли.

Почав Принц лікувати тоску відомим методом – горілкою. І горілка осточортіла, ще й печінка боліти почала. А що робити з цією тоскою Принц не знав, хоч бери та в петлю лізь.

І тут він згадав про відьму Любку, яка жила на сусідній вулиці. Її вже давно хотіли витурити з королівства, але вона тикнула оберполіцейському межи очі  купу яліцензій, які давали право на  відьмацьку діяльність і сказала:

- Ще раз сунешся, як скажу французьке слово по турецьки, так ні одна порядна дівка до тебе більше не підійде, будеш все життя б…єй пользовать.

Той і відчепився.

Пішов Принц до Любки. Чекав побачити огрядну тітку у цвітастй шалі, але його на порозі зустріла така краля, шо у Принца аж одне місце звело. А як глипнула вона на нього своїми зеленими очиськами, то він і дар мови втратив. Стояв і дивився на Любку, мов дурень.

- Знаю, чого прийшов, - сказала Любка, - тоску розвіяти хочеш. Допопоможу тобі. Й  грошей не візьму. А ти, натомість, як особа власть імуща, згадай при нагоді  про бідну дівчину, мене себто,  й  заступись, якщо хтось знов надумає вигнати її з насидженого місця.

Принц зачаровано кивнув.

• Ось, візьми,- Любка проягнула йому три простих грецьких горішки, - як розлущиш котрийсь, забажай, чого б хотілося  найбільше в дану хвилину, і все тобі буде. Іди.

Принц взяв горішки і слухняно поплівся додому. Ввійшов у свої апартаменти, велівши нікому його не турбувати, дістав з кишені годин і почав роздумувати над тим, що йому хочеться. А хотілося йому Любки так, шо аж горло захрипло. За 10 років подружнього житя дружина набридла, інтим приївся. Нє, як друга і матір своїх дітей він її сприймав і нікуди із сім’ї тулити не збирався, але пристрасті і романтики хотілося, ще й як.  Принц розлущив горіх і сказав:

• Хочу, щоб тут була Любка і щоб виконувала все, що забажаю.

І тут, звідки не візьмись ( з горіха, чи що?) з׳явилась Любка. Ох Принц і забажав! Стіни почервоніли від того, що їм довелося побачити і почути! Принцу зроду такого не дозволяли і не творили з ним такого, хоча в свій час ві був тісно знайоми з багатьма представницями прекрасої статі.

Свято плоті продовжувалось тижнів зо три. Аж тут Принц почав помічати, що видохся і запал уже не той, а Любка, як заправська відьма, навпаки, втоми не знала. Вона просто переслідувала Принца! Одного разу, він, як маленький, навіть сховався від неї на горищі. Але вона і там його знайшла.

- Та відчепись ти від мене! - в серцях кинув Принц.

Любка тільки засміялась.

- Ні, дорогенький, - сказала вона, - договір є договір!

І тут Принц згадав, що в нього ще два горішки є. Може, загадати, щоб Любка щезла? А то ходить за ним днями й твердить:

-  Ну давай! Давай ще! - самі знаєте що.

Принц від такої наполегливості  і тяжкої повинності (саме так - приємність перетворилась в повинність), схуд кілограмів на 15 і знов впав в тоску.

«Чорт з ним, - подумав Принц, - розлущу другий горіх. Гірше вже не буде. Хочу драйву, але не такого, як з Любкою. Але ні, хай і Любка буде, про всяк випадок», - загадав він, все ж, не ризикнувши з любкою розлучитися назавжди.

Принц розлущив другий горіх і раптом з звідти  вискочили люди з автоматами і націлили на нього дула. Принц, вибачайте за натуралізм, мало не вкакався від несподіванки і страху, але швиденько оговтався і заховався за важкий дубовий секретер, що доживав свій вік на горищі.