18. Небажане товариство

Мені подобалося спостерігати, як Акація все знімкує. Здається, її палець торкнувся кнопки тисячу разів. Думки наскільки захопили мою голову, що сконцентруватися на реальному світі було важче, ніж я могла собі думати. Я маю насолоджуватися поїздкою, а не накручувати себе. Я. Маю. Насолоджуватися.

— Тепер в тебе буде по сто фотографій на один квадратний метр цього міста, — дружелюбно промовила я.

— Хочеться зберегти якнайбільше спогадів. Та і мама з татом захочуть побачити фото, — засоромилася кучерява. Спогади — її слабкість. Вона завжди зберігала всякий непотріб, що міг бути пов'язаним з якимось моментом з її життя. Щоденники зі школи, старі записки, які не мали явного сенсу. Все, що пов'язане з минулим і хоч якось могло про нього нагадати.

— Попозуєш? — тицяє мене в бік вона.

 — Я не буду це робити. Я й так схожа на підбиту птицю, навіщо привертати зайву увагу?

— Та годі тобі, це ж весело! І фото гарне буде, — грайливо провокує мене подруга і це мало надихає.

 Я несхвально хитаю головою. Настрій моєї Акації погіршився на очах. Її сумна пичка змушує мене погодитися і я крізь сором стаю в кілька безглуздих поз. Спалах. Ще кілька. Милуємося результатом і задоволено даємо одна одній «п'ять».

На фоні безперестанку гомонів екскурсовод. Розповідь тягнулася так довго, а з тридцяти чоловік його слухав тільки пан Гарбуз. Коли вона закінчилась, ми всі пішли до кафе, де на нас чекав давно запланований і оплачений обід. Довелося сісти за один стіл з Нудиком і Колючкою. Тоді я дуже пошкодувала, що ми пленталися позаду через те, що я не виспалась. Ми сідаємо і всі четверо перекидуємося доволі дивними поглядами, особисто мій погляд означав «я ненавиджу вас козли, подавіться», а от погляд Акації був дещо іншим. Вона дивилася на них, як на гівно. Хлопці теж виглядали не менш агресивно. Чесне слово, краще ми так і просиділи б в гробовій тиші, але Нудик ніяк не міг зупинитися в пошуках  нареченої.

— Ти дуже гарна сьогодні, прямо вау.

У мене аж очі закочуються від того, яку він несе нісемітницю. Аж потім я розумію — та він приколюється через мій синець! Негідник.

— Складно те саме сказати про тебе, — фиркнула Акація. Здавалося, що вона готова в цю секунду шию йому звернути. Мене бісив Нудик не менше, про це можна написати окрему книгу — Де живуть ідіоти, або адреса Нудика.
Нудик володів нестерпною особистістю, а напад був його найкращою тактикою.

— Ти хочеш зі мною посваритися? Ти? Ха! Ти занадто тупа і приземлена, щоб взагалі відкривати рота до людей вищого рівня, — заявляє він моїй подрузі, а я, немов між двома вогнями, поки мовчу.

Кучерява дивиться на мене і чекає, коли я щось скажу на її захист, але язик не повертається. Сидимо. Акація почувається зрадженою, а я тупою. Ми їмо курятину з запеченою картоплею, але ні в мене, ні в неї, немає апетиту. Пізніше нам дають знати, що в нас є вільний час до одинадцятої ночі, а пан Гарбуз відправляється чи то в мотель дізнатися як почувається Червона, чи то по власним справам, про які нас інформувати не збиралися. Поки все ще їмо, дуже повільно й напружено, як в Нудика з'являється єхидний вираз і негідник (може його так варто було кликати) знову хоче щось сказати. Я точно знала, він зі своїм дружком відчували смак перемоги, який, до речі, весь час німував, уткнувшись в телефон і удаючи, що нікого навколо не існує. Але війна не програна, любі друзі, не програна. Він, здається, хотів зробити «шах і мат» якоюсь своєю дурною фразочкою, але… Його губи починають рухатися, а я різко підіймаюся з стільця й виливаю вміст моєї склянки прямо йому на голову, чим викликаю у всіх присутніх шок. Я кладу склянку на стіл і, вхопивши Акацію за руку, щодуху вибігаю.

— Вау! — захоплено кричить вона і дзвінко сміється. — Жінко, хто ти така і куди діла мою подругу?

Мені варто перевести дихання, якщо я хочу отямитися. Що я тільки що зробила? А—ха—ха, зганьбила при всіх клятого Нудика і навіть не почуваюся винною! Яке приємне відчуття. Набираю в легені повітря і усміхнено дивлюся на Акацію. Вона сміється, здається, їй стало легше на душі. О, ви б знали скільки задоволення я отримала в той момент. Перемога була недовга, так, Нудик?

— Дідько, як все-таки добре бути поганою, — сміюсь у відповідь я. —Ти бачила його обличчя? — я намагалася повторити вираз фізіономії Нудика.

— Тепер ми точно знаємо, що до русалочок він не має жодного відношення.

 — Точно.