16. Перемир'я

Зібравши свої речі і здавши пом'яту постіль, група пана Гарбуза покинула потяг та готувалася до знайомства з величним, легендарним містом Мрій. Всі оперативно покинули залізничний вокзал і швидко йшли за викладачем. Втомлені та невиспані. Дехто зміг пронести до потягу алкоголь і карти, тож для них минула ніч пройшла весело.

Відповідальність і напруження сповнили викладача. Речі летіли з його рук. Вчорашня ситуація в потязі, як би це іронічно не звучало, вибила його з колії. От навіщо їм знадобилася ця дурня? Пан Гарбуз ніколи не помічав їх за чимось нерозумним, тому зараз був розчарований. Страшно уявити, щоб сталося, якби та дівчина випала з потягу. Післясмак пережитого стресу все ще лишався на язиці. Ці підлітки й справді явище, яке неможливо пояснити.

Позаду ледве тягнули ноги двоє дівчат. Одна надто втомлена, аби витримати активний темп групи. Зібране волосся в маленький хвостик вибилося і деякі пасма звисали окремо. Та головною прикрасою кароокої були не зачіска і навіть не її великі, гарні очі,  а синець під одним з них.

Дівчина, що йшла поряд, мала довгі брунатні кучері. Схожа на сонну муху, вона все одно здавалася жвавішою за свою супутницю. Легко було вгадати, що вони подруги. Якась спільна атмосфера кружляла біля цих двох взаємодоповнючих образів. Спільний поганий настрій. Спільний головний біль. Коли люди тривалий час проживають разом, це робить їх схожими одне на одного. Але ж пасувало їм дружити!

— Дівчата, швидше, — підганяв викладач, ідучи попереду групи. 

Вони запізнювались на екскурсію, екскурсовод палився під сонцем, чекаючи на них. Велика катастрофа, без якої не обійтися в подібних поїздках! Завжди щось повинно піти не так. Ще навіть не відвезли речі до місця ночівлі. Ух, і напружений день буде в них сьогодні!

— Твоя подруга з червоним волоссям не піде з нами?

— Та годі вже тобі, — запхавши руки в кишені, Акація спостерігає, як подруга солодко позіхає, немов засне прямо тут, і підхоплює це немудре заняття. — Спала вісім годин, а почуваюся, немов мене з потягу на ходу викинули.

— І не кажи, — з особливим наголосом промовила Мишка, згадуючи свою прекрасну ніч без сну. А ще вчорашній інцидент з колишнім недохлопцем. Чи, може, недоколишнім? — Вмієш ти, звичайно, побажати солодких снів.

— Ти так і не сказала звідки в тебе взявся цей синець, — обережно тицьнула пальцем у нього Акація.

— Який ще синець? — очі Мишки ніби повилітали з орбіт, для неї це виявилося сюрпризом.

Через гудіння в голові Мишка навіть одразу не відреагувала на біль, який відчула, коли кучерява торкнулася її обличчя. Глянувши на своє відображення в телефоні, вона переконалась, що Акація не жартує. Реакцію кароокої треба було бачити! Давно ж вона не виявляла на людях такий спектр емоцій! Тепер його могла почути вся вулиця.

— А-А-А, ОТ СРАНЬ! Найкраща поїздка в моєму житті. Тепер я ще більше схожа на ідіотку! — голосом, повним розпачу, викрикує дівчина, що змушує деяких юнаків зацікавлено озирнутися.

— Чому як ідіотка? Як постійний відвідувач поліцейському відділку. Якого, схоже, там ще й побили, — сміється вона, а от Мишці не смішно. Закипає, як чайник, скоро свистіти почне. Відсутність сну підсилювала агресію. Як паскудно вона тоді почувалася!

— Та це все через тебе! Це ти знайшла собі дибілкувату подругу, реагуючи тільки на неї, а потім вирішила уявити себе «супер-героїнею» і зробити вперше в своєму житті щось не обдумане. І це твій клятий телефон набив мені цей синець, бо ти крутишся, як та дзига в ліжку.

Акація спохмурніла. Вона не хотіла, щоб телефон падав на обличчя. Не хотіла, щоб Мишка за неї отримала. Хотіла залучити її до спілкування, але ж подружка на людях удає загадковість і очей з телефону не піднімає! Сама ж не хотіла з ними говорити, а тепер ображається! Неприємне почуття в грудях повільно з'їдало зсередини. Дівчата йшли так хвилин десять, мовчали навіть в маршрутці, коли їхали до хостелу. Кожна думала про щось своє: Мишка про те, що наговорила дурниць, а Акація формулювала свою злість в одну думку. Прокручувала всі події в голові. А ще аналізувала. Жахливо себе накручувала і ніколи не могла відпустити ситуацію.

У маршрутці грав набридливий шансон, врятуватися у власній музиці шансів не було — телефон давно розряджений. Принаймні у Мишки, а от Акація за всю дорогу майже ним не користувалась. У навушниках кучерявої на всю гучність бумкав хіт Нірвани. Нарешті вони покинули транспорт й опинилися у місці призначення. Мляві студенти втомлено слідували за вчителем, тягнувши валізи. Дивлячись на багаж деяких осіб, можна було подумати, що вони їдуть сюди не на кілька днів, а на кілька місяців.

Хостелтвидався доволі симпатичним. Переступивши поріг, перед очима постала простора кімната схожа на вітальню. Диван по центру, поряд два крісла і плазма. В кількох метрах від дивану були сходинки, що вели нагору. Та це ж пентхаус!