15. Переживання і думки

— Засни, засни, засни, — ледве чутно шепотіла собі під носа я, впавши обличчям в подушку. Шкода, що навіть вона мені не допоможе. Дома, зазвичай, ми кричимо в неї, щоб не полякати сусідів. Це відбувається, коли ми бісимося з якогось приводу. Е-е-е, так, незвично. Але рекомендую. Трішечки допомагає. Якщо я це зроблю зараз, то потім пан Гарбуз мене з хуліганок перепише в душевно хворі, а воно мені треба?
Завжди думала, що в кінці я потраплю до божевільні. До цих пір так думаю. Ніби всі дороги ведуть лише туди, але ще зарано. Підлітковий максималізм.

Заплющивши очі, я наспівувала собі всі набридливі пісеньки, які тільки знала, адже рахування овець зі мною ніколи не прокатувало. Як же я засну, якщо тільки но прокинулася? Роблю масаж голови, щоб розслабитися, але без валеріани тут не заспокоїшся. Або мариться, або я дійсно чую як хтось наближається до мене. Невже той придурок з першого разу не зрозумів? Він присідає біля мене, але слава Богу, на підлогу. Взагалі для таких як він придумали будки, кобель.

— Чуєш, вибач мене просто тай все, — винний голос лоскоче під ребрами.

Я відриваю руки від голови і бачу, як він простягнув мені долоню в знак примирення.

— Та пішов ти, — твердо відповідаю я, лишивши його руку тримати повітря.

Не ти тут маєш бути, не ти. У голові спливав образ Містера Уважності і тієї сцени на вокзалі.

Колючка сидів біля мене ще хвилин п'ять, може, надіявся, що я передумаю. Але, ні, я не передумала. Зрозумівши, що нічого не станеться він облишив мене.

 Це вічне шатання потягу трохи мене заколисувало, немов мама в дитинстві. Я потроху починала розслаблятися, хоч менш холодно мені не стало. Сам потяг взагалі змусив забути про існування пункту призначення, до якого ми направлялися.

Яким воно було? Буклети говорили, що це місто, де обов'язково щось відбудеться. Чому залізниця не пише, що це потяг в якому обов'язково щось станеться? Ми ще навіть не приїхали, а тут відбулося скільки пригод. І хоч вони не найкращі, зате не нудно.

Моя інтуїція часто мене підводить, але я була точно переконана, що ця поїздка змінить все моє життя. Цілком і повністю. Та чим далі все йшло, тим більше мені здавалося, що ці зміни підуть не в кращому направленні. Наприклад, моя характеристика, напишуть собі там, що я шибайголова і все. Бувай інститут, нормальна робота. Привіт, сміттєві баки. Мамо, я тепер безхатько! Сподіваюся, хоч батьки не виженуть мене з дому, бо прийдеться битися з конкурентами за якусь коробочку від холодильника. Найду собі симпатичного бомжа і будем разом ходити просити милостиню. Романтика. Мости. Об'їдки. Мммм.

Хтось поряд піднімається з ліжка, і я удаю, що сплю.

Минає кілька годин, які я проводжу суто в своїй компанії, а вона вже починає мене дратувати. Коли ж всі прокинуться? Геніальна ідея осяяла мою свідомість. Поки всі сплять солодким сном — туалет не зайнятий. Це прекрасна можливість прикрасити себе, адже при них фарбуватися… не зручно. Тим паче в потязі, який весь час теліпається, складно намалювати гарні брови, а обличчя і поготів. Зібравши все необхідне я, з повними руками добра, пішла до вбиральні. Розкласти там було щось доволі важко, мені здалося, що я потрапила в місце, де слово чистота не можна вимовляти, як ім'я темного лорда в Гаррі Поттері. Так як я люблю все називати все своїми іменами, це місце я напевно назву Царством фекалій, бо вони були тут практично всюди: в унітазі, за унітазом, тепер і в мене під взуттям.

Години в смердючому приміщенні, в якому весь час тебе кидає з одного боку в інший, дали мені зрозуміти, що в принципі в мене дома і освітлення хороше, і дзеркало нормально стоїть. Так як одна стрілка прямо з мого ока пішла в ліс по дрова, а інша вирішила підкорити Карпатські гори — я виглядатиму сьогодні просто неперевершено. Втупившись на своє відображення в дзеркалі, я втямила, що давно в нього не дивилась. Дома я практично кожні півгодини туди заглядаю, адже біля нього проходить шлях до холодильника. А тут... Спочатку я шкодувала, що обрізала волосся, раніше воно доходило до талії, а тепер ледве торкалося плечей. Так я ще більше була схожа на маму, і я не знала добре це чи погано, адже моє бажання бути такою одною-єдиною перекривало радість цієї милої схожості. Мені подобалась моя коротка стрижка, це було грайливо та кокетливо (за словами Акації). Правда, що вона, що мама завжди хвалили мої зовнішні дані, а я їм наполегливо не вірила. Говорять так тільки тому, що мене люблять. Відтоді, як я перестала носити окуляри, які значно зменшували мої карі очі, всі дивились на мене свіжим поглядом. Здивованим чи що.

Ви знаєте, як не легко витягувати в потязі лінзу з ока? Весело, якщо є бажання податися в пірати. Повернувшись на своє місце, я лягла і постаралась задрімати. Перед очима випурхували різні образи, я затримала повітря і уявила, як повільно занурююсь під воду. Всім своїм тілом я відчула повне занурення і уявляла, як пливу в темно-зеленій воді, намагаючись знайти дно. Моя біла сукня гарно розкривалась у рідині, немов бутон чудернацької квітки, а волосся нагадувало морську капусту. Чомусь пригадалась дівчина з жахів, яка вилазить з телевізора. Згадавши це, краса перед очима зникла і я напружилась. Якби я розповіла це Акації, то вона б сказала, що не потрібно на ніч багато пити води, щою потім водойму не уявляти. Я важко зітхнула, ситуація, що відбулася сьогодні нас дещо віддалила. Принаймні, мені так здавалося. Мої легені просять пощади і я набираю повітря, немов виринаючи і відчуваю різкий біль. Моя подруга часто в сні крутилася, цього разу результатом цього був телефон, що впав мені прямо на пику мені.
Не витримавши самотності, я встала з місця і тицьньнувши подрузі пальцем в бік, прошепотіла: