9. Відчинені двері

Акація дуже давно хотіла собі фотоапарат. Батько обіцяв купити його на день народження. Минув не один рік, поки подруга дочекалася. Врешті-решт виклянчила його раніше довгоочікуваного дня народження. Хитромудрий шантаж завжди дає свої плоди. Фотоапарат який зараз лежав на колінах моєї подруги. Дівчина нервово погладжувала його пальцем розмовляючи про щось з Червоною. Зараз була лише шоста вечора. 

— Як же тут гарно, — меланхолійно промовила подруга, милуючись тутешніми краєвидами.

Ми проїжджали зелені поляни, поля, ріки й пагорби. Та мені було байдуже, в якому ідеальному відношенні небо зливається з горизонтом, які смішні жарти жартують поряд зі мною. Потім Акація обов'язково мені їх перекаже, а я запитаю: «а де тоді була я?». Сіроока скаже, що я сиділа поряд і додасть: «як це ти не чула?». А я: «я ніколи не слухаю, що вони говорять, думаю про своє». То повністю в собі, то зависла в телефоні.

У мене зник настрій. Нехай жартує зі своєю дурнуватою знайомою, я взагалі розмовляти не люблю. Все було відносно спокійно: вони говорили на якісь дурні і зручні теми, жартували, розважались. Неспокійно було лише в мене на душі. До горла підійшов клубок, який я не могла проковтнути. Я почувалася самотньою і зрадженою, хоч дівчата запрошували мене до себе. Так, я дивна. Але в той момент була впевнена — всім буде краще без мене. От що я даю компанії? Що? Я не надто люблю говорити, довго розкачуюся і не дуже товариська з іншими людьми. 

Так, хтось там обіцяв дивитися по-іншому на своє життя і нарешті почати насолоджуватися. Я продовжувала існувати. Врешті-решт, це був тільки сон. Обіцянки дані у сні взагалі можна не рахувати за справжні. Вони такі самі фальшиві, як і думка, що хтось такий, як Містер Уважність, влаштував з мого життя мелодраму.

Я задрімала на якісь півгодини, але прокинулася від руки на своєму стегні. У серці з'явилася надія, що це мій казковий принц. Але і вона швидко вщухла. Довелося знову відчути на смак розчарування, побачивши, хто то був насправді. Хлопець, якого я ласкаво назвала Нудик. 

Ух, тепер ми розширюємо горизонти, так? 

Раніше були лише я та Акація, тоді додалася Червона. Нудик – людина, з якою не надто хотілося спілкуватися. Особливо мені. Він схожий на п'явку зі своїми дурними запитаннями: «Як справи? Нормально? О, тоді я тобі розкажу купу нецікавих і навіть бридких історій. Хоча так, я знаю, що ти не питала. Я бачу, що ти мовчиш і нічого не говориш, але це, мабуть, тому, що ти жах як хочеш поспілкуватися зі мною, а не ПРОСТО ПОСИДІТИ В ТИШІ». 

Я ненавиділа все в ньому: починаючи від зовнішнього вигляду і закінчуючи характером. Такий собі гидкий симбіоз цих двух рис зібрався в одній людині.

Не можна сказати, що він був страшний. Ні, явно знайшлась би якась дівчина, яка б назвала його симпатичним, милим, може навіть гарним. Але Нудик мене зачіпав. Тож, нудило він однієї його присутності, а коли хлопець говорив, то мене ледве не вивертало. Якось я сказала про це Акації, а вона пожартувала: «якщо тебе бісить, коли він говорить — змусь його замовкнути поцілунком».

Так, так, так. Дуже смішно, нехай жартує про кого завгодно, АЛЕ НЕ ПРО НЬОГО.

Хлопець сідає біля мене й, коли з мого обличчя сповзає те, що б я мала назвати ковдрою, торкається кістлявим пальцем кінчика мого носа.

— Тинь, — говорить хриплим голосом і ніжно посміхається.

Ви такі: «о-о-о, як мило». Але не поспішайте думати про нього добре. Він хоче таким здаватися. Тим паче хрипота його голосу, не була тією приємною хрипотою з фільмів. Він просто забагато курив.  

А я знала, що я йому подобаюсь. Аплодисменти Мишка, ніби це не очевидно. Не треба проявляти до нього жалість і думати, що я невдячна, а хлопець страждає. Подобалася йому не тільки я, а ще купа дівчат  з нашого навчального закладу. Тепер вам його не так шкода? Хлопець просто вирішив підкотити до всіх і сподіватись, що хоч десь прокате. І це бісило ще більше! 

Спочатку мені прийшло в голову, що це жахливо самовпевнено намагатися загравати до всіх і одразу. І ніяк не можу зрозуміти, ось це жахливе бажання зустрічатися хоч з кимось. А як же любов дарована небесами? Створені одне для одного? В наш час однолітки керуються принципом «що, згодна? Ну пішли». Довго такі стосунки не тривають. Але бувають і винятки.

— Не зайнята? — чомусь він уявив собі, що нагадує котика.

Принаймні, на це було схоже. Бр-р-р. Мене це злить, але намагаюся бути доброзичливою і помічаю, що Акації з Червоною десь немає.

— А де Акація? 

Шатен нахмурюється і видно, що намагається згадати.

— Червона говорила, що вони хочуть щось там відкрити, щоб пофотографувати. Але, не знаю, — хлопець робить паузу, а потім незадоволено промовляє. — Я за твоїми подружками не слідкую.

 Стоп. Що за фігня? ЩО ВОНИ НАДУМАЛИ ТАМ ВІДЧИНИТИ? Я підриваюся з місця і йду шукати подругу. Куди дивився наш вчитель і провідники потягу? Те, що я побачила мене абсолютно і повністю шокувало. Здається, не одна я вирішила пожити одним днем. 

Знаєте оті двері, які відкривають працівники, коли ви заходите? Так, я в цих питаннях не дуже компетентна, але не це головне. Ну так от. ВОНИ ВІДЧИНИЛИ ТІ ДВЕРІ.  ВІДЧИНИЛИ ТІ КЛЯТІ ДВЕРІ, КОЛИ ПОТЯГ БУВ НА ХОДУ.