2. Четвертий вагон

Здивувало те, що четвертий вагон був майже безлюдний. Я пробиралась, крадучись, немов агент 007,  і це мене веселило. Та раптом, помітила дещо, що змусило мене завмерти. У цей момент захотілося, щоб мої очі бачили все в заповільненій зйомці. Це був високий, стрункий хлопець, що знімав светр, цим самим розпушуючи темне волосся на голові. Светр в таку спеку серйозно? Йому личило б більше без нього. Я розуміла, що підглядаю як останній збоченець! Та зупинитися не могла. Помилка 404. Заглючив мозок. До цього моменту мені не доводилося за кимось підглядати.
Поринувши у думки, я пропустила крізь вуха нависаюче «кхм-кхм» чорнявого, який вже стояв біля мене.

Від цього захотілося буквально провалитися під землю, хай йому грець!
— Я не хотіла тебе відволікати, — похапцем промовила я.

Темні, густі брови над синіми очима припіднялися, по обличчі помітно, що йому смішно. Він сміється з мене! Боже, який сором.

— Ну знаєш, я помітив, — хлопець спокійно одягає чорну футболку, більшу за нього на кілька розмірів.

Все як я люблю. Все як треба. Мені подобалося, коли люди носять одяг, що не обтягує їх, як сітка ковбасу. Він був вродливий і у великій футболці. І не смердів. Навіть пахнув! Для хлопця зараз митися і користуватися дезодорантом — уже досягнення. Дівчата люблять помитих хлопців. Перший етап пройдено, він мені сподобався. Але чи пройшла я перший етап в нього? Чи не здалася якоюсь маньячкою?   Я машинально поправляю волосся і посміхаюсь, як дурепа. Згадую, як Акація читала мені з якогось тупого жіночого сайту «сім ознак того, що ти їй подобаєшся». Здається, зараз по моїй поведінці можна було помітити всі.  

— Мабуть мені треба піти, — промовила я, хоч нікуди йти не хотіла. Чому б йому мене не зупинити? Знаю, це не розумно, але коли тобі сімнадцять, то все, що бажає твоє серце — це нерозумних вчинків.

Незнайомець дивиться на мене цими своїми синіми, глибокими очима… Абсолютно спокійно, не видаючи навіть натяку на хвилювання, говорить «угу». Зненацька я розвернулася з наміром піти до мого вагону. Я надіялася, що юнак мене зупинить. Але він не зупинив. Повернувшись до свого вагону, я кинула погляд на Акацію. Все ще спить. От би і мені зараз спати і не прокручувати в голові дурнуваті думки! Переодягнувшись у піжаму, лягла поряд із подругою валетом. Моє обличчя намагалося ухилитися від її ніг, але щоразу здобувало поразку. В одній з цих війн, я отримала в щелепу. І от що я вам скажу: удар в щелепу ногою має магічні властивості, адже після нього я нарешті заснула. Дивлячись десятий сон, який мені так і не вдалося запам'ятати, я відчула, як на мене хтось дивиться. Як це могло статися? Спочатку я подумала, що це Акація. Але коли хтось витягнув навушник з мого вуха і прошепотів «вставай», то я зрозуміла, що це голос не моєї подруги. Голос належав чоловікові. Це той хлопець! Хлопець з четвертого вагону.