Пролог

Це була найкраща подорож у моєму житті. Можливість поїхати в місце, де ти раніше ніколи не була, відірвавшись від рутини навчання, дуже приваблювала. Особливо, якщо це кінець травня, коли за спиною лишається березнева прохолода, а на зустріч йде спекотне літо.

Гадаю, кожну історію варто розповідати від самого початку. Я називаю себе Мишка. Так-так, саме називаю. Мені подобається давати всьому свої назви: речам, людям, містам. І тоді все набуває нового значення. Таким чином, якщо ти дивний, то в моїй голові віднині ти називаєшся Дивак. Згодна, ну дуже оригінально. Далі вам доведеться звикнути до моєї чудної манери і просто уважно стежити за розвитком подій. Чому Мишка? Мені здавалося, що я не надто яскрава для цього світу. Ви колись відчували себе найособливішою людиною у світі, ніби на вас чекає щось більше, і водночас — повним дном? Просто ПОВНИМ ДНОМ, яке нічого не варте? Мені лишається сподіватися, що це не біполярка чи роздвоєння особистості (якби я розумілася в психології — це було б легше з'ясувати). Ось, приблизно, так почуваюся я. Вважаю себе особливою час від часу, але абсолютно не цікавою особистістю. Хоча Акація постійно намагається мене переконати у зворотному.

Тепер перейдемо до неї. Цвіт акації має ніжний, незайманий вигляд, а її колючки настільки гострі, що можуть порізати вашу шкіру. Крім того, квіти з цього дерева солодкі на смак. Дуже багатофункціональна рослина, цим моя подруга її і нагадувала. Вона завжди була готова допомогти і доволі прямолінійно висловлювала власну думку. Наскільки прямолінійно, що деколи це справді могло «вколоти». Це, звісно, були не єдині  наші якості. Не можу сказати, що ми виділялися набором найкращих людських якостей, але вони були й не найгірші. В кінці кінців ми просто люди. Ми це просто ми.