Три дні холоду

   Дихати було важко, наче хтось поклав їй на груди тяжкий камінь. Почувши праворуч від себе гучні кроки, Косач ледве відкрила очі, але все навкруги пливло. По спині пробігся неприємний холодок, вона невідомо де і невідомо з ким, і в разі чого у неї немає сил постояти за себе. Але коли до її вух долинуло зхвильоване «Олю», на душі стало спокійно. Вона відразу впізнала цей голос і ніколи не сплутає його ні з чиїм. 

— Вже все добре, Олю, — заспокійливо промовив Віктор і ніжно доторкнувся теплою лодонею до обличчя Косач. 

   Далі для Олі все було як в тумані, але вона уривками запам’ятала як Небесна їй щось вколола, як вони з Шаблієм кудись їхали на робочому автомобілі, а потім Вітя допоміг дійти їй до ліжка і вже після цього вона провалилася в міцний, але тривожний сон. 

   Розплющивши очі, Ольга зрозуміла, що був вже ранок і що вона аж ніяк не у себе вдома. Серце почало відбивати тривожну чечітку, бо вона наче потрапила в вчорашній день. Дежавю… Тяжко зітхнувши, Ольга повільно сіла і оглянулася навкруги, намагаючись хоч трохи зрозуміти де вона. Піднявшись з ліжка, жінка підійшла до вікна і зітхнула з полегшенням, вона непогано знала цей двір і помилитися в тому, що це двір Шаблія вона не могла. 

   Тихо відкривши двері спальні, Ольга обережно пройшла до кухні і, побачивши за столом Віктора, не голосно сказала: 

— Доброго ранку, Віть.

— О, ти вже прокинулася. Як ти себе почуваєш? — Посміхнувшись, запитав Шаблій, потім піднявся зі стільчика, щоб налити Ользі кави.

— Дякую, вже набагато краще, — у відповідь посміхнулась Ольга і опустилась на сусідній стілець.

— Як ти любиш, — поставивши перед жінкою чашку гарячої, запашної кави без цукру, сказав чоловік та уважно подивився на Косач. 

   Вона виглядала такою домашньою та милою. Оля, яка сиділа перед ним і насолоджувалася смачним, гіркуватим напоєм, виглядала абсолютно протилежно тій Олі, яку він майже кожного дня бачив на роботі і як не дивно вона подобалася йому в будь-якому образі. 

— Не розумію, що вчора сталося… Я їхала після роботи додому, зупинилася на світлофорі. Отямилася вже тоді, коли ви мене знайшли, — після короткої паузи неспішно розповіла Ольга. 

— Сьогодні 17 число, тобто тебе не було 3 дні, — підібгавши губи і насупивши брови, похмуро відповів чоловік. 

— Ти ж зараз не жартуєш, — чи то спитала, чи то ствердно сказала жінка і, опустивши голову вниз, помасажувала скроні. 

— Все буде добре, ми дізнаємося хто викрадач та обов’язково знайдемо його. Обіцяю тобі, — рішучим тоном голоса пошепки пообіцяв Шаблій і, піднявшись зі свого місця, підійшов до Ольги і з-за спини обійняв її. 

   Притиснувшись спиною до грудей Віті, Оля заплющила очі. Нарешті в обіймах не байдужого їй чоловіка вона відчула довгоочікуваний спокій і затишок, яких їй так не вистачало ці туманні, непритомні та холодні три дні.