2

Цей сюжет взято з подій, які насправді мали місце бути. Тим не менш, в написаній історії є трохи завуальованості та крапелька авторської вигадки. Окремі моменти прикрашені, в інших, навпаки, гострі грані максимально згладжені або підкреслені різкіше.

Діалоги з етичних причин повністю змінені, залишилася лише суть. Усі імена, назви місць та міст – відповідно теж. Цей текст – посвята, а не переказ біографічних даних».

Червень 2013р.

Звичайно, іноді термін спілкування безпосередньо пов'язаний зі складністю розлучення надалі, але… Я не враховую моменти, коли вам просто перестає бути цікавим із співрозмовником. Я зараз про односторонній розрив, коли в результаті не дуже зрозуміло, «що сталося, хто винен і чому ви перестали бути такими потрібними, як раніше».

Коли подібна ситуація повторюється неодноразово, ти наступного разу все важче відкриваєшся людині в стилі «головою у вир», а не поверхово.

Однотипні повідомлення від незнайомих, читай — охочих познайомитись, на той момент нічого, крім роздратування, не викликали.

"Привіт як справи?" — приходило мені десятками на день, незалежно моєї активності на сторінці, призначеної спеціально для знайомств, а далі, можливо, і зустрічей у реалі. Тому на подібне я вже практично не реагував, вносячи особливо завзятих у ч.с.

Знаючи не раз пройдений сценарій напам'ять, «привіти» одного разу стали викликати позіхання та алергічну реакцію на дурість наступних прохань. І повторювати його знову більше не викликало особливого ентузіазму.

Буквально з перших літер спілкування я навчився визначати наскільки  можливий співрозмовник виявиться не нудним. І моя інтуїція та життєвий досвід мене ні разу не підводили.

Але твоя «не типовість» спілкування в гарному сенсі цього слова відразу з першої фрази взяла мене в полон:

— Ну, таке… Максимум шістнадцять.

— ???

— Я про твій статус.

— Здогадався. Тільки чому ти вирішила, що сторінка не призначена для аудиторії 18+?

— Твій контент не настільки відвертий. Навіщо цей непотрібний маркер на сторінці?

— Він доволі-таки різноманітний. Значить, не уважно дивилася. Просто малолітки дістали зі своїми спробами познайомитися. Через що, частенько  закриваю профіль.

— А скільки тобі?

—  А як вважаєш?

— Цікаве питання, але дурне. Якби знала, то не запитувала. Ні реальних фото, ні іншої ідентифікованої твою особистість інформації на твоїй сторінці немає….  Добре, припустимо, 23…

   — Мені 29, а тобі? Судячи з певних, явно не підліткових слів більше вісімнадцяти.

  — Хі-хі. Я не казала, що зізнаюся, скільки мені років, але менше, ніж тобі. Хоча, знаєш… Вік така штука — така, що швидко змінюється. Але для мене він не має жодного значення.

  — Ти дуже цікава співрозмовниця, але, вибач, мені вже час спати. Завтра раніше треба на роботу вийти.

  — Ех, М… Гаразд, добраніч. Було приємно поговорити з тобою, хоч ти і трохи закритий. Прямо відчуваю це у тобі. Спи міцно!

****

Дивно, але наступного дня в думках я постійно повертався до цього дивного листування. Подібних діалогів в личку — вагон і маленький візок. Розуміючи, що різко перервавши вчорашню розмову, вважав — на цьому знайомство й закінчиться.

Після роботи я насамперед відкрив удома ноутбук. Зробивши собі величезну чашку американо з молоком, я поринув у читання: з десяток смс упереміш із фотографіями закоханих парочок.

— Я б так теж хотів, — коротко відповів на цю купу послань.

Хотіти не шкідливо, шкідливо не хотіти. Невже у твоєму віці стосунки становлять таку складність? Ну, у сенсі пошуку. Або в тебе надто високі вимоги до другої половинки?

— Не сказати, щоб вже нереальні. Стандартні.

— Скажи, мене тут зацікавило одне запитання: ти, правда, любиш поезію?

— З чого раптом такі висновки?

— Видно за твоїм профілем. Мені не дуже подобається читання віршів, особливо коли… ой… не будемо про це, але в тебе кумедна сторінка. Тож вирішила з тобою познайомитись. Чи можеш мені відкрити секрет?

— Який?

— Як тебе по-справжньому звуть?