Розділ 3

Від холоду біль вщухав, і навіть виходило непогано мислити. Але вести нараду, притискаючи до чола пакет із льодом, не комільфо, так що пакет довелося з жалем відкласти на край столу.

Тагаєв до будь-якої серйозної розмови ставився як до наради. І пацани його цим і зачепили. Здавалося б, малеча, йому навіть не до пояса, а з характером.

Артур одразу вловив у голосі хлопця, що засадив йому в голову м'ячем, знайомі домінуючі нотки. Та ще й ліва переважна! В обох пацанів! І цей ідіот Соболенко їх вигнав?

Артур увійшов до кабінету та сів за стіл. З усіх до кабінету було допущено заступника й тренера. Інші розташувалися в приймальні, їм же було доручено зайняти дітей на деякий час. Анастасія, мати унікальної парочки, нерішуче завмерла посеред кабінету.

— Сідайте, Анастасіє, — Тагаєв дав знак зайняти крісло навпроти.

Дівчина неквапливо підійшла до столу, опустилася в крісло. Граціозно, але без зайвої манірності. Артур навіть мимоволі замилувався, забувшись ненадовго. Потім схаменувся.

— То що там сталося, чому ваші сини стверджують, що їх вигнали? — спитав, а сам не зводив з неї очей. Здалося, чи вона глибоко вдихнула, перш ніж підняти голову?

— Запитайте у вашого співробітника, Артуре Аслановичу.

І від звуків її голосу в нього знову тьохнуло. Як і тоді, коли Тагаєв її побачив.

Як вона могла бути мамою цієї трійці? Така худенька, її дівчиною не назвеш, так і проситься сказати «дівчинка», «дівчисько». Так, скоріше, дівчинка. У джинсах, які обтягують вузькі стегна. Як там могли поміститися одразу троє дітей?

Артур не дуже цікавився дітонародженням, набагато більше його цікавив попередній процес. Решта уявлялася невиразно й розмито. Дітей у Тагаєва не було, отже він гадки не мав, як і де вони містяться. Але ця трійця його... зачепила, чи що.

— Вибачте, а ми з вами раніше не зустрічалися? — вирвалось у нього проти волі. Сам не зрозумів, чому спитав, але всередині щось дзвеніло, як струна. І від того було неспокійно.

Анастасія завмерла, ніби її перетворили на статую, але відмерла досить швидко і поспішно хитнула головою.

— Не думаю, Артуре Аслановичу. Я не здаватимусь вам неввічливою, якщо попрошу нас не затримувати? Дітям час обідати. Я намагаюся по можливості дотримуватися режиму.

— Ні, не здаватиметесь, — Артур намагався придушити невдоволення. Вона має рацію. Це в нього немає дітей, він гадки не має, що їх треба годувати, а тим більше, коли. Він глянув на тренера. — Я вас слухаю. Чому хлопчик сказав, що ви його вигнали?

Соболенко, виправдовуючись та вибачаючись, на десять хвилин розвіз проповідь про дисципліну. Він би на півгодини розвіз, але Артур не дозволив. Дисципліна — річ потрібна і правильна, але навіщо потрібен тренер, який не в змозі впоратися з двома навіть дуже спритними пацанами?

— А що ви скажете? — звернувся Артур до Анастасії. — Чи краще спитати вашого сина?

— Можете запитати Давида, — тут її очі блиснули, і, напевно, це були наслідки удару, бо цей блиск Тагаєву здався мстивим. Але, звичайно ж, йому привиділося.— Тільки з синової розповіді я зрозуміла, що Вадим Степанович намагається перевчити їх і дає більше навантаження на праву ногу. А хлопці вважають, що тоді ліва нога розучиться. Принаймні, я так зрозуміла, — додала Анастасія пробачливим тоном, і Артур обдарував Соболенко важким поглядом.

— Це правда?

— Хороший футболіст має однаково працювати обома ногами, — уперто відповів той.

Артур відкинувся на спинку крісла. Ідіот. Просто непрохідний ідіот. Клінічний.

— Ваш син абсолютно правий, Анастасіє, — сказав він після паузи. — Якщо обидві ноги працюють однаково, це означає, що переважна нога не отримала потрібного навантаження, її можливості залишилися не розкриті та не вдосконалені. Фізіологічно правильно, якщо удар переважаючою ногою завжди сильніший. Ви такого не чули, Вадиме Степановичу? Значить, вам нічого робити на тренерській посаді. Мого клубу так точно. Ви звільнені.

Соболенко сердито зиркнув спочатку на Артура, потім на дівчину, що здивовано витріщала очі, і вискочив з кабінету.

— Ваш син сам до цього додумався? — подивився Тагаєв на Анастасію, яка сиділа пряма наче струна.

— Не думаю, — хитнула вона головою, — вони дивляться ролики на ютубі, швидше за все, це звідти.

— У будь-якому разі, ваші сини унікальні, і я хотів би поговорити з їхнім батьком. Я можу зустрітися з ним?

Домовлятися з чоловіком Артуру було звичніше, та й що не говори, приймати рішення про долю синів насамперед має батько. Такі речі йому змалку вселяв його тато, Аслан Тагаєв, і вони були намертво вбиті в підкірку на підсвідомому рівні.

І ось тут Анастасія відреагувала дивно. Дуже дивно. Облизнула сухі губи, начебто добу провела у пустелі без води. На щоках спалахнули червоні гарячкові плями. Погляд став розгубленим, ніби Артур запитав не про батька дітей, а в якому віці вона втратила цноту. Або якій позі віддає перевагу. Цікаво тільки, чому йому це взагалі спало на думку?

А потім повернула голову і подивилася в дзеркало, що висить праворуч від Артура. І він теж у нього глянув. Їхні очі зустрілися у відображенні, і всередині знову задзвеніла натягнута струна. Тому що вона ніби вдарила його поглядом.