69

Віолета сиділа в кабінеті свого модельного агенства, де за вікном виднівся метушливий, але чітко впорядкований ритм міста. Думки про останню розмову з Дмитром не залишали її в спокої. Вона прокручувала в голові ті фрагменти, які могли б зараз допомогти повернути контроль над ситуацією. В її свідомості вже формувалася промова, продумана до найменших деталей, щоб показати Дмитрові: вона завжди була вірною, а Філіп — лише нещасний дурень, який просто захопився її шармом, красою та неперевершеністю.

Вона мимоволі вела монолог в голові з Дмитром. Готувалася до яскравої на її думку промови.

"Дмитро, коханий! Філіпп,— не перший і не останній, хто закохався в мене з першого погляду. Що з нього взяти? Художник-фотограф, сприймає мене як свою музу... Але ж ти знаєш, що я ніколи б не зрадила тобі. Та й самому тобі є за що вибачитися переді мною. Отже, наша розмова має початися з чистого аркуша, так як і наше подружнє життя!"

Віолета відчула приплив упевненості. Рішення, яке вона щойно ухвалила, лише додало їй сил. Для реалізації цього плану їй було потрібно поставити все на місце з Філіпом. Вона швидко набрала його номер і попросила приїхати  його  в студію.

 Хоч і був у нього вихідний, але Філіп приїхав одразу і  помітивши її, засяяв усмішкою, підбіг і  став розповідати про новий фотопроєкт, але Віолета зупинила його легким жестом руки.

— Філіпе, давай без зайвих прелюдій. Ти тутне через це, — почала вона холодно.

Філіп нахмурився, спантеличено дивлячись на неї.

— Щось сталося? — запитав він, намагаючись вловити будь-який натяк на те, що вона потребує його уваги чи підтримки.

Віолета трохи відступила, склавши руки на грудях.

— Ти маєш зрозуміти, що зараз не найкращий час для тебе писати мені, а нам підтримувати відносини,— пояснила вона, ретельно добираючи слова. — Мені потрібно залагодити ситуацію з Дмитром. Він зараз... скажімо так, не в найкращому настрої, а твої повідомлення, м’яко кажучи, додають напруги.

Філіп, трохи розгублений, спробував виправдатись:

— Віолето, я просто хотів нагадати тобі про себе, про те, що ми могли б провести час разом… Ти ж знаєш, що я... — він затнувся, намагаючись підібрати потрібні слова.

— Знаю, — кивнула вона з ледь помітною посмішкою. —І я це ціную, Філіпе. Але повір, зараз все надто складно. Ми з Дмитром маємо пробачити один одного і почати з чистого аркуша. І він не має підстав сумніватися в моїй вірності. Зрозумів?

Філіп трохи обурено стиснув губи, але змушений був погодитись:

— Добре, але... це означає, що ти все одно не з ним? Ти ж, можливо... — він сподівався отримати хоч якусь втіху.

— Не зараз, Філіпе. Повір, усе буде так, як має бути, але поки що — жодних повідомлень, жодного натяку на наші стосунки. Принаймні на якийсь час.

— Віолето, я чекатиму, але... — його голос затих, поки він збирався з духом і продовжував: — Ти дійсно щаслива з ним? Ти ж знаєш, я для тебе був би не просто... кимось. Я тобі не просто колега, не просто друг.

Віолета ледве стримувала себе від роздратування, але залишалась спокійною:

— Філіпе, тобі варто більше часу приділити роботі. І не ускладнювати ситуацію. Твоє захоплення – це лише етап. А що стосується наших з Дмитром стосунків, то мені необхідно їх відновити. І я зроблю це.

Вона розвернулася, показуючи, що розмова завершена, залишивши Філіпа в гіркій розгубленості. Він мовчки провів її поглядом, усвідомлюючи, що його місце у її житті — на периферії, де він міг лишень спостерігати, але не мати все те, що йому здавалося доступним.

Перша частина її плану виконана. Тепер залишалося лише повернутися до Дмитра і вибудувати образ відданої, надійної дружини, якій можна пробачити все. "Тепер ми будемо на рівних", — подумала вона, усміхнувшись про себе, і прискорила крок, готова до наступного етапу свого задуму.

Вечірнє світло м'яко заливало кімнату, підкреслюючи теплу атмосферу, яку Віолетта створила для цієї важливої зустрічі з чоловіком. Вона вирішила показати Дмитру, що готова до змін, тож приготувала вечерю, яка, на її думку, не могла залишити байдужим жодного чоловіка.

На столі красувалися тонкі шматочки запеченого лосося, що виблискували золотистою скоринкою, поруч з ними лежали гарнір із рису з зеленню і легкий салат з руколи, помідорів чері та авокадо, заправлений оливковою олією. Аромат свіжих трав і спецій наповнював простір, створюючи затишну атмосферу. Атмосфера мала виглядати затишною, майже романтичною, але водночас була пронизана нотками стриманості — Віолета хотіла, щоб усе було ідеально, але водночас не занадто нав’язливо.