68

      Дмитро нахилився ближче, злегка торкаючись губами Анни, і, здавалося, весь світ завмер навколо. Її пальці ковзнули йому назустріч, вловлюючи тепло його руки, і вона відчула, як її серце знову починає стукати в унісон із його. Вони мовчки дивилися одне одному в очі, ще на мить залишаючись у цьому тендітному затишку, де всі їхні думки і страхи відходили на другий план.

— Здається, я за тобою скучив більше, ніж думав, — прошепотів він, усміхаючись і нахиляючись, щоб продовжити їхній незакінчений поцілунок.

Але тут, як грім серед ясного неба, пролунав колючий голос:

— Ну що, голубки, не заважаю?

Анна різко розвернулася, і на порозі стояла Зоя з тим самим знайомим саркастичним виразом на обличчі. Її погляд ковзнув з обличчя сестри на Дмитра, і куточки губ підійнялися в легкій, але недоброзичливій усмішці.

— Зоя, — Анна опанувала себе, але почервоніла, ніби її зловили на чомусь забороненому. — Не знала, що ти вже прокинулася.

— О, я ще сплю, просто сниться кошмар, — з неприхованою насмішкою відповіла Зоя. — Але, здається, і тут, і там одна картина.

Дмитро зробив крок назад, його обличчя залишалося кам'яним, але в очах промайнув виклик.

— Доброго вечора, Зоє, — коротко промовив він, кинувши обережний погляд на Анну, яка, здавалось, ледь стримувала себе, щоб не влаштувати сцену прямо зараз.

Зоя схрестила руки на грудях і гмикнула, глянувши то на Дмитра, то на Анну:

— Ну, бачу, часи змінилися, а от звички — ні. А ти, Дмитро, — вона примружила очі, дивлячись на нього, — впізнав хлопчика? Чи тобі нічого не «йокнуло»?

Вона кивнула на Микиту, який стояв неподалік, уважно роздивляючись Дмитра з хитрою усмішкою. У його погляді було щось таке, що змусило Дмитра на мить завмерти.

— Микита? — повільно промовив Дмитро, відчуваючи, як серце тривожно закалатало. — Отже… це твій син, Зоє?

— Наш син, Дмитре, — підкреслено відповіла Зоя, її очі блиснули зухвалістю. — Не думала, що знадобиться тобі нагадувати.

Анна відчула, як всередині все закипає. Стиснувши кулаки, вона ледь стримала емоції, повернувшись до Зої з холодним поглядом:

— Чому ці вистави, Зоє? Якщо ти приїхала, то могла б поводитися як гостя, а не як актриса з дешевої драми. Анна, або не розчула, або геть пропустила повзв вуха зізнання Зої.

— Гостя? — Зоя саркастично підняла брову. — Цікаво. Мені здалося, що тут саме ти зараз влаштовуєш шоу, — вона повернулася до Дмитра і продовжила: — Я повернулася, аби нарешті завершити те, що залишила в минулому. А ось ви, бачу, досі нічого не змогли залишити. Напевно, усе так і залишилось — ілюзії, брехня, втечі.

Анна зціпила зуби, але промовчала. Дмитро ледь помітно підійшов ближче до неї, намагаючись заспокоїти легким дотиком до її плеча.

— Можемо обійтися без сцен, Зоє? Давайте спробуємо уникнути подальших непорозумінь. І не будемо втягувати в це дитину, — додав він тихо, розуміючи всю безвихідь ситуації.

Микита, стоячи біля дверей, мовчки спостерігав за суперечкою дорослих, немов йому було відомо значно більше, ніж їм усім разом. Він з легкою усмішкою ковзнув поглядом по Анні та зупинився на Дмитрові, так, ніби зважував його.

Зоя обдарувала Дмитра ще одним колючим поглядом, який миттєво змінювався на холодну байдужість. Вона ледь помітно кивнула на Анну:

— Подумала, що ви подорослішали. Але схоже, що лише зовнішність стала серйознішою, а от решта залишилася на рівні дешевих інтриг, — промовила Зоя з холодною усмішкою, глянувши на Дмитра й Анну.

Анна завмерла, серце калатало так, що здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Те, що вона щойно почула, било під дих, мовби Зоя одним махом руйнувала усе, її життя, кохання і цю вечірню зустріч.  І цей удар задали знов, по старій рані. Дмитро стояв поруч, приголомшений, і раптом йому здалося, що під ногами більше немає землі.

— Зоя... що ти маєш на увазі? — тихо запитав він, силуючи себе говорити спокійно. Але в голосі було чутно здивування й образу.

Зоя зітхнула, мовби нарешті зважилася на складну, але необхідну правду, і зверхньо кинула:

— Дмитре, цей хлопець, Микита, — твій син. Твій рідний син, якого ти не бачив... ну, мабуть, із моменту його народження. І тепер, коли вже минуло одинадцять років, подумала, що тобі варто знати.