59

За двадцять хвилин, коли Віолетта, вочевидь, загубилася дорогою з туалету, Дмитро, судячи з усього, випив уже забагато, поки чекав на Ольгу, він спіймав погляд Ганни, яка помітила його і почала робити кроки в його бік. Він зробив крок назустріч і, помітивши її трохи розгублений вираз обличчя, мовчазно прошепотів:

- Ходімо на другий поверх, мені потрібно з тобою поговорити.

- Ти що, з глузду з'їхав? Там же Віолетта! - примружила вона очі, сумніваючись.

- Віолетта зовсім втратила голову від вина. Я відправлю її додому. Дай мені п'ятнадцять хвилин! - наполягав він, сповнений рішучості.

Анна повільно, але впевнено кивнула, розуміючи, що сьогодні все не буде так просто, Дмитро надто наполегливий і час розставити крапки над «І».

На другому поверсі, де панувала півтінь, що залишилася від святкового освітлення, вони опинилися самі. Дмитро зачинив двері, намагаючись при цьому не шуміти, але хвилювання розгоралося в ньому дедалі більше.

-Навіщо ти мене сюди привів? - різко запитала вона, коли він підійшов ближче.

Дмитро зітхнув, ловлячи її погляд.

- Давай поговоримо відверто.

Анна закотила очі, відчуваючи, як знову між ними наростає тяжіння, якому вона, як і раніше, чинила опір. Вона вже збиралася відвернутися, як він схопив її за руку:

- Не тікай від мене, Анно. Я тут, щоб розібратися з тим, що між нами.

    Анна вирвала руку з його захоплення і зробила крок назад, але Дмитро не дозволив собі розслабитися. Він стиснув губи, намагаючись приховати внутрішню боротьбу.

- Ти пам'ятаєш, як усе було? - вимовив він, не відриваючи від неї погляду. - Кожну мить, кожну секунду, коли ми були тут...

- Дмитре... - перебила вона, - а тепер у нас є кордони. Я не можу дозволити тобі знову зробити крок через них. Ми не можемо повернутися в минуле. Це було занадто боляче для мене.

Дмитро фиркнув, нахиливши голову.

- Ти не можеш забути про те, що було, і прикидатися, що між нами нічого немає. Ти знаєш, що я відчуваю. Я знаю, що ти теж.

Анна подивилася у вікно, намагаючись сховатися від його наполегливості. Зовні в ночі лунали звуки веселощів, а тут, у цьому тихому приміщенні, панувала тиша. Навколо них витала невирішена напруженість, і вона раптом відчула, що в повітрі щось клацнуло.

- Я не можу так... - вимовила вона, її голос тремтів. -Я не хочу бути причиною твоїх проблем. І ти забув про найголовніше! Ти спав із моєю сестрою! До речі, привіт тобі від неї!

Дмитро зробив крок ближче, і його голос став тихішим, майже інтимним.

- Ніхто не зможе тебе замінити. Я не хочу більше жити в цьому брехливому світі. Я хочу, щоб ти була поруч.

Анна зітхнула і похитала головою, відчуваючи, як її серце заколотилося з якоюсь новою, ще більш шаленою силою.

- Але ти ж сам обрав її...- тихо нагадала вона. - Навіщо мені це?

Він знову простягнув руку і торкнувся її плеча, його дотик був одночасно ніжним і сильним.

- Я був дурний. І тоді, і зараз. Хіба я не заслуговую на прощення? - зізнався він. - Але це не має значення. Ти не розумієш, наскільки мені потрібна ти.

Анна знову відчула, як її охоплює страх. Вона не могла повірити, що знову опинилася на цьому роздоріжжі, де все ще було так складно і незрозуміло.

- Я не можу бути твоїм секретом, навіть якщо пробачу тобі зв'язок із моєю сестрою... - вимовила вона слабо, ховаючи очі. - Це неможливо.

- Чому? - він нахилився ближче, його очі горіли, як два вогники. - Ти не розумієш, що весь цей час я чекав, сподівався, що ти прийдеш до мене.

У цей момент у ньому прозирала така щирість, що Анна відчула, як її рішучість починає танути.

- Я не хочу страждати знову... - прошепотіла вона, і в її голосі чулася паніка.

Дмитро мовчав, але його погляд говорив багато про що. Вони стояли близько, і в повітрі витала неминучість, і в ту мить усе здавалося можливим.