51

    Тим часом Зоя, залишаючись одна у квартирі, сіла на диван і відкрила телефон, ліниво гортаючи стрічку новин. Її думки були набагато легшими і безтурботнішими, ніж думки її сестри. Їй подобалося спостерігати за Анною. Ця старанність, з якою сестра намагалася тримати все під контролем, викликала в неї легкі веселощі. Зоя завжди вважала, що Анна надто серйозно ставиться до життя, надто багато чого від себе вимагає. Сама вона йшла по життю, як по сцені, насолоджуючись увагою, грою та емоціями. Її не хвилювали кордони, правила, всі ці умовності, яких Анна завжди дотримувалася.

«Ну що ж ти, Аннушко, все так серйозно? Хіба не можеш просто трохи розслабитися?» - думала вона з легкою усмішкою. Анна була для неї чимось на зразок загадки - завжди така правильна, така закрита. Але це й викликало інтерес. Адже, зрештою, ніхто не знає сестру краще, ніж вона. Вона знала, як натиснути, як змусити Анну реагувати, як пробудити в ній почуття, які та намагалася придушити.

Зоя прекрасно розуміла, що Анна незадоволена її появою, але її це не турбувало. Вона любила ставити її в незручні ситуації, ловити на тому, що та ніколи не скаже безпосередньо. Усе це було своєрідною розвагою - випробуванням кордонів, які Анна так завзято намагалася тримати.

«Ну, нічого, сестричко, поживу в тебе трохи, ти мене не виженеш. А я, може, і тебе навчу трохи розслаблятися і забувати минулі образи!» - з цими думками Зоя ліниво розтягнулася на дивані, відчуваючи солодке передчуття від того, що все ще тільки починається.

До обіду, відчувши себе ще більш фривольніше у квартирі сестри, Зоя з дивним почуттям хазяйської вільності озирнулася на всі боки. З перших хвилин її огорнула атмосфера чужого життя - успішного, дорогого, збудованого за якимось суворим планом, якого вона сама не могла б ніколи дотримуватися. Прогулявшись квартирою, вона немов за звичкою відкрила шафи, і перед очима постав цілий арсенал брендового одягу. Яскраві піджаки, елегантні сукні, дорогі аксесуари - все ідеально вибудувано за кольорами і стилями. Зоя усміхнулася, ковзнувши поглядом по рядах дорогих вішалок.

- Ну треба ж... Ось воно, життя, про яке я мріяла... - пробурмотіла вона із заздрістю і легкою досадою. - А в мене тільки гострота на язиці та пари сукні з розпродажу.

Вона порилася глибше в шафі й натрапила на коробку з фотографіями. Цікавість взяла гору. Відкривши коробку, Зоя витягла стопку старих студентських знімків. На одному з них, злегка пожовклому від часу, стояла молода Анна. Поруч із нею, як не дивно, Дмитро. Ті самі очі, та сама посмішка, але трохи молодший. Зоя застиглим поглядом вдивлялася в їхні обличчя, ніби спогади минулого почали прокидатися.

- Ось ти де... - її голос прозвучав глухо, з тихим викликом. - Колись ти позбувся мене, ніби я була ніким. А тепер... - вона стиснула фотографію в руках, немов тримала в них не знімок, а найпотаємніший спогад. - Зараз так просто не буде.

Її думки почали клубочитися навколо похмурого задуму. Дмитро знову з'явився в її житті, але тепер вона не та, що раніше. Тоді вона була молоденькою, закоханою в його впевненість і увагу. А тепер... Тепер вона готова використовувати все, що в неї є.

- У вас обох є слабкі місця, і я їх знайду! - прошепотіла вона, прибравши фото назад. - Я підготувала дещо для тебе, Дмитре. І для тебе, Анно. Ми ще подивимося, хто вийде переможцем у цьому житті.

У її голові вже дозрівали плани. Розмови з Дмитром не пройшли для неї дарма, а минулі помилки були враховані. Зоя знала, що настав час діяти, і тепер вона не збиралася зупинятися на півдорозі.

Зоя зробила глибокий вдих, дивлячись у дзеркало на своє відображення. Її очі горіли вогнем рішучості й одночасно загадковою тінню. Її план був зрозумілий, але досі прихований під маскою простого візиту.

- Дорога сестричко, ти навіть не уявляєш, що чекає на тебе попереду! - прошепотіла вона з лукавою посмішкою і попрямувала до ванної, передумавши і залишивши фотографії на видному місці, немов випадкову підказку для Анни.