50

      Анна прокинулася раніше, ніж зазвичай, відчуваючи легкі електричні розряди в повітрі, від присутності сестри у своїй квартирі. Ранок був прохолодним, вона прочинила вікно, звідки повів осінній аромат свіжості, але всередині Анни наростав внутрішній дискомфорт. Вона намагалася заспокоїти себе, швидко приводячи думки до ладу і збираючись на роботу. Прослизнувши у ванну кімнату, вона мигцем почула, як Зоя ходить кухнею.

Анна вийшла вже в строгому діловому костюмі, готова до трудового дня, але все-таки внутрішньо напружена від того, що Зоя знову лізе в її життя. Вона швидко робила ковтки кави, стоячи на кухні, коли Зоя з удавано-задумливим поглядом підійшла до неї.

- Ой, Аннушко, так рано вже біжиш на роботу? Ми навіть поснідати разом не встигнемо? - почала вона з награною ніжністю.

Анна не повертала голову, але відчувала це глузливе тепло від слів сестри.

- У мене графік! - коротко відповіла вона, перевіряючи час на телефоні.

Зоя продовжувала пильно спостерігати, майже глузливо посміхаючись.

- В обід давай хоча б сходимо куди-небудь, ти ж не можеш вічно бути такою завантаженою. Увечері тоді?

Анна зітхнула, відчуваючи, як стискається її терпіння, і продовжила:

 - В обід я зайнята, а ввечері в мене зустріч випускників. - відповіла вона нейтральним тоном, сподіваючись швидко закінчити розмову.

Очі Зої загорілися, але в її погляді явно проглядався підтекст.

- Ах, так це той самий Діма? З яким ти вчора так довго в кабінеті спілкувалася? - піддражнила вона, усміхнувшись, і швидко додала, - Шкода, я не ваш універ закінчувала, а то б пішла з тобою.

Анна, відчуваючи, як її зачіпає цей коментар, відвернулася, зробила глибокий вдих і відрізала:

- Зоє, тобі так не терпілося мене побачити, що ти відразу в офіс до мене? - сказала вона з явною нотою роздратування, але намагалася не піддаватися на провокації.

- Ну, а де я б тебе ще знайшла, сестричко? Ти ж у нас трудоголік! - усміхнулася Зоя, піднімаючи брови. - Батькам навіть не зателефонувала, а тут на роботі тебе дістати простіше.

Анна злегка насупилася, але розуміла, що сперечатися марно.

- Зоя, ти ж знаєш, що мені важко відпускати робочі справи. Мені треба йти, - кинула вона, намагаючись зберегти нейтральність, але її очі видавали приховану втому.

Зоя лише похитала головою, немов розуміючи все набагато глибше.

- Ну гаразд, раз ти така зайнята... Але ввечері я обов'язково чекаю від тебе звіту, як пройшов твій день! - знову сказала вона з усмішкою.

Анна промовчала, відчуваючи, як злість на сестру зараз виплеснеться назовні. Вона взяла сумку і попрямувала до виходу, обернувшись лише на секунду.

- Поводься пристойно, поки мене немає! - кинула вона на ходу.

Зоя лише посміхнулася, сідаючи на стілець із виглядом, немов їй усе це навіть подобається.

- Ти ж знаєш мене, Аннушко, я завжди поводжуся... як треба.

Анна грюкнула дверима трохи сильніше, ніж хотілося б. Опинившись у під'їзді, вона на мить затрималася на місці, відчуваючи, як сестра знову вторглася в її особистий простір. Їй був потрібен спокій, але його тепер явно не передбачалося.

Анна йшла вулицею швидким кроком, відчуваючи, як холодний ранковий вітер злегка вдаряв по обличчю, остуджуючи її гарячі думки. Усе всередині неї вирувало. Її квартира, її простір - єдине місце, де вона могла бути на самоті й де могла збирати себе по шматочках після довгих робочих днів - тепер став ареною для театру Зої. Кожне слово сестри чіпляло Анну, наче тонкий, але гострий ніж, який постійно нагадував про дитячі образи, суперництво, ревнощі. Вона завжди намагалася тримати себе в руках, бути сильною, але Зоя знаходила слабкі місця, навіть не докладаючи зусиль.

Її думки металися між роздратуванням і усвідомленням, що вона не може просто викинути Зою зі свого життя. Вона завжди була більш відповідальна, більш зібрана, більше «старша сестра», і, як не дивно, це завжди приносило їй більше проблем, ніж підтримки. Зоя поводилася так, ніби все це - звичайна гра, легкий флірт із життям, тоді як Анна боролася за кожну свою перемогу. І тепер, варто було їй тільки на секунду розслабитися, зануритися в себе після чергової зустрічі з Дмитром, як Зоя увірвалася в її життя, додавши новий шар стресу.

«Чому саме зараз? Чому завжди саме вона?» - думала Анна, відчуваючи, як її серце стискається від роздратування і легкого смутку. Чи не могла вона просто прожити кілька днів у спокої, зібрати свої думки після повернення з відпустки, а не знову занурюватися в хаос чужих життів?