45

- Мені шкода, що ти досі таїш образу за це... - його голос був тихим, майже здавленим. - Це було давно, і ти сама знаєш, що для мене це не означало нічого.

- Для тебе не значило! - Анна зробила крок до нього ближче, її голос тремтів від стриманих емоцій. - А для мене? Ти навіть не уявляєш, як це було, дізнатися, що ти переспав із моєю сестрою... Молодшою сестрою, Дімо!

Дмитро заплющив очі на мить, стиснувши кулаки. Він розумів, що слів, які можуть усе пояснити, просто не існує. Усе, що він міг сказати, вже було сказано, але це не зменшувало її болю.

- Так, я зробив помилку. Але, Анно, ти теж знала... ти завжди знала, що я... - він замовк, підшукуючи потрібні слова. - Що ти для мене значила більше, ніж вона. Я був молодий і дурний, але це не змінює того, що ти завжди була для мене важливішою.

Анна хмикнула і відвела погляд, її руки затремтіли від гніву, хоча вона намагалася не показати цього.

- Ти тоді домігся від мене трьох бажань. І одне з них - ти використав так підло... щоб обманом отримати від мене все. А в підсумку... у підсумку ти вибрав її.

- Я не обирав її! - вибухнув Дмитро, його голос звучав здавлено, ніби він стримував щось сильне й небезпечне. - Це був безглуздий вчинок! Я хотів, щоб ти це зрозуміла... Хотів, щоб ти побачила, що вона ніколи не могла б зайняти твоє місце в моєму житті.

- Ага, і як же я це мала зрозуміти? - її голос був просякнутий сарказмом і болем. - Спавши з нею? Чудовий спосіб пояснити свої почуття.

Він зробив крок ближче, майже загнав її в кут, його очі горіли від напруги.

- Ти була для мене чимось справжнім. Щось, що я не міг зрозуміти тоді, але відчував це. А ти просто не дала мені шансу порозумітися, ти пішла! Сховалася як страус у пісок! На довгі роки!

- Я не могла залишитися після такого, Дмитре. Не могла. - вона намагалася говорити спокійно, але тремтіння в голосі видавало її. - І, чесно кажучи, зараз, схоже, теж не можу.

Анна нервово провела рукою по волоссю, намагаючись узяти себе в руки, але гнів і образа все ще сиділи глибоко всередині, як іржавий ніж, що з кожним спогадом ранив усе сильніше.

- Ти думаєш, я забула? - Анна трохи стиснула губи, її голос був тихим, але в ньому відчувалася міць накопичених роками емоцій. - Думаєш, що це було просто непорозуміння, яке стерлося з часом? Ти помиляєшся, Дмитре. Я прекрасно пам'ятаю кожен момент. Кожен твій погляд, кожну твою брехню. І її нахабну морду при цьому! Між іншим!

Дмитро здригнувся, ніби її слова справді поранили його фізично. Він дивився на неї, не в силах вимовити ні слова, поки Анна продовжувала говорити, виливаючи все те, що вона зберігала так довго.

- Це не просто помилка, як ти хочеш це уявити! - Анна стиснула кулаки, її очі блищали від злості. - Ти змусив мене повірити, що я для тебе значу щось більше. Ти... - вона зам'ялася на мить, ніби намагалася підібрати слова, які не виб'ють її з емоційної рівноваги, але продовжила. - Ти просто грав. Ти завжди грав...

- Ні, Анно, це неправда! - нарешті промовив Дмитро, його голос звучав стримано, але напружено. - Я ніколи не грав із тобою. Я тоді був... та чорт забирай! Ну й уперта ж ти!!! Так, я зробив помилку. Але ти маєш розуміти, що це не означає, що я тебе не кохав.

Анна гірко розсміялася, хитаючи головою. Але вперше він озвучив, що кохає її.

- Кохав? - повторила вона. - Кохання? Це не було коханням, Дімо. Кохання не зраджує. Ти міг би просто сказати, що ти не хочеш бути зі мною. Припинити цей нескінченний флірт із непрозорими натяками. Перестати давати мені надію на те... На те, що між нами щось можливо! Це було б боляче, але я б зрозуміла. Але ти обрав іншу. Мою сестру. Це не просто біль, це - зрада.

Дмитро відчув, як ці слова вдарили по ньому з новою силою, але він не збирався так просто здаватися.

- Ти думаєш, я не страждав після цього, і не картав себе? - його голос став більш напруженим, обличчя похмурішало. - Ти думаєш, я легко це пережив? Я втратив тебе, Анно. Ти була для мене важливішою, ніж будь-хто. Але ти пішла, не давши мені шансу все виправити.

Анна знову хмикнула, її очі блиснули з викликом.

- І ось тепер, через стільки років, ти знову стоїш тут, намагаючись щось довести. Чому? Тому що ти не можеш змиритися з тим, що хтось не належить тобі? - Вона подивилася на нього уважно, немов сканувала. - Ти звик отримувати все, що хочеш. Але я більше не твоя, Дімо. Ти обрав тоді інший шлях, і я не збираюся повертатися туди, де мене зрадили.

- А ти, як і раніше, вдаєш, що тебе це не хвилює? - Дмитро спробував утримати її погляд. - Ти приховуєш свої почуття за цим крижаним фасадом, але я бачу тебе наскрізь. Усю твою сутність. І це саме те, чого мені бракує зараз.