44

  Вона знову відчула, як його пальці торкаються її шиї, їхній подих був гарячим, і її тіло знову зрадило її, відповідаючи на його дотики. Але вона різко відступила назад, її очі спалахнули гнівом і болем.

- Ти думаєш, що це легко? - вигукнула вона, її голос був сповнений емоцій. -Я не зможу жити з цією брехнею, Дмитре.

Він знову наблизився, цього разу його руки обережно, але впевнено обхопили її за талію, притягуючи ближче. Анна відчула його силу, його рішучість, але в його рухах усе ще була ніжність.

- Я не прошу тебе забути... Або зробити щось нереальне. - сказав він тихо, його губи були так близько до її, що вона відчувала його подих на своїй шкірі. - Я прошу тебе повірити..... Ти пробудила в мені людину, яка готова боротися за щось справжнє.

Анна завмерла, її розум був наповнений суперечностями. Її тіло хотіло одного, а розум іншого. Вона відчувала, як його руки повільно ковзають по її спині, і на мить дозволила собі забутися, заплющивши очі й піддавшись цій миті.

Але реальність знову вдарила її з силою.

- Дмитре, зупинись! - прошепотіла вона, її голос ледь звучав. - Ми не можемо бути разом!

Він завмер, його губи були так близькі до її, що їй здавалося, що їхнє дихання зливається воєдино. Але він не відсторонився.

- Ні, люба, і не проси про це більше! - його голос був тихим, але від цього ще більш рішучим. - Я не можу повернутися до себе колишнього, знаючи, що ти існуєш.

Його губи знову накрили її, і цього разу Анна не могла чинити опір. Уся її боротьба, усі внутрішні бар'єри звалилися під натиском його поцілунків. Вона відповіла йому з такою пристрастю, що сама здивувалася власній жадобі. Вона провела руками по його плечах, відчуваючи кожен його м'яз, кожен зітхання, що стрясало його тіло.

Але в глибині її свідомості все ще жив біль. Біль від того, що це не може тривати, що вони обидва йдуть по краю прірви. Вона знала, що це всього лише мить - момент пристрасті, який може знищити все навколо.

Вона різко відсторонилася, важко дихаючи.

- Ні... - видихнула вона, струснувши головою.

Він стояв перед нею, його очі палали від почуттів, які було неможливо стримувати. Він виглядав так, наче боровся сам із собою, але не міг відмовитися від того, що відчував.

- І ти думаєш, що тепер, коли ти виконала моє перше бажання. І показала мені свої почуття, я піду і залишу все як є? - тихо запитав він, його голос був сповнений гіркоти. - Ти думаєш, що я можу повернутися до життя, в якому немає ні радості, ні сенсу, знаючи, що я зустрів тебе?

Анна заплющила очі, відчуваючи, як сльози підступають до горла. Вона знала, що їхні стосунки були приречені, але не могла повністю відпустити його.

- Нам потрібен час... - прошепотіла вона, її голос усе ще тремтів. - Нам потрібно зрозуміти, що буде далі. Я не можу прийняти це рішення зараз.

Дмитро кивнув, але в його очах читався біль. Він зробив крок назад, даючи їй простір і час подумати.

- Я не прошу тебе прийняти рішення просто зараз. - сказав він тихо. - Але я хочу, щоб ти знала, що тепер я не здамся.

Анна витримала паузу, оглядаючи Дмитра з холодним спокоєм, який ледь прикривав приховану бурю всередині.

- Припини вже й забудь про ці бажання! І взагалі! А що подумають інші? - нарешті, вимовила вона тихо, але її слова прозвучали як звинувачення.

- Інші? - Дмитро хмикнув, ніби вона сказала щось смішне. - Ти досі слухаєш, що тобі кажуть люди? Ти серйозно, Анно? О, ці люди... - він усміхнувся, у його погляді прослизнула тінь, а в голосі - гіркота.

Анна вловила зміну, відчула, що за його словами ховалася стара рана, щось, що він не хотів розкривати. Але вони обидва знали, про що йшлося, і їхнє мовчання на мить згустилося, як туман між ними.

- Ти досі не можеш мені цього пробачити? - раптом різко, майже вигукуючи, запитав він, роблячи крок уперед. Його очі яскраво блиснули.

Анна різко повернулася до нього, її погляд спалахнув, як іскра.

- Ти спав із нею! - з викликом вимовила вона, піднімаючи голос. - І не раз!

Дмитро насупився, явно не очікував такого прямого удару. Його обличчя напружилося, але він постарався стриматися.