42

    Його руки стиснулися в кулаки, але він більше не знав, як можна пробити цей непроникний бар'єр.

За вікном починало сутеніти. Атмосфера в кабінеті була затишною і спокійною - м'яке світло від лампи, спокійні відтінки стін, запах свіжої кави, яку Анна собі нещодавно заварила. Анна відклала чашку, поправила своє волосся і скористалася мовчанням Дмитра, який нарешті замовк, осмислюючи сказане.

Він продовжив м'яко, але впевнено:

- Я знаю, Анно. Але я прийшов не як клієнт. Я прийшов як чоловік, який більше не може мовчати.

Ці слова прозвучали як удар грому. Від них повело тією самою еротичною енергетикою, яку Анна так уникала і боялася.  Анна відчула, як усе всередині неї здригнулося. Її руки почали зрадницьки тремтіти, від тієї амплітуди, що миттю змусила битися її серце частіше.

  Вона тут же спробувала взяти себе в руки, але Дмитро вже зробив кілька кроків уперед, наближаючись до неї. Його голос був глибоким, проникливим, сповненим прихованих емоцій.

- Ти змусила мене пережити за цей місяць стільки, скільки я не відчував роками. - Він підійшов ближче, і Анна відчула, як його присутність заповнила весь простір. - Я намагався відштовхнути ці почуття, закрити їх у собі. Але з кожним днем я розумів, що все це... не просто випадковість. Я не можу більше цього приховувати, Анно. Ти потрібна мені.

Вона судорожно зітхнула, намагаючись знайти слова, але Дмитро не дав їй можливості заговорити. Його голос ставав дедалі більш збудженим і щирим:

- Ти думаєш, що це просто фізичний потяг? Так, я бажаю тебе, я хотів тебе з самого першого дня. Але справа не тільки в цьому. Ти пробудила в мені щось, що я думав давно втратив. Ти змусила мене відчувати гаму почуттів, які я не відчував ні з ким, ні з Віолеттою, ні з ким іншим.

Анна відчувала, як її серце калатає, дихання стало переривчастим. Вона хотіла відповісти, але слова застрягли в горлі.

- Дмитре... - тихо почала вона, але він знову перебив її.

- Я більше не можу вдавати, що це минеться... - його голос був твердим, але в ньому звучала відчайдушна пристрасть. - Ти уникала мене, бо боїшся цих почуттів так само, як і я. Але ми не можемо вічно ховатися. Нам потрібно поговорити, Анно. Чесно і відверто.

Вона відвела погляд, відчуваючи, як сльози підступають до очей. Усе, що вона намагалася приховати, усі почуття, які вона заганяла всередину себе, тепер вирвалися назовні. Вона глибоко зітхнула, намагаючись заспокоїтися, але Дмитро знову заговорив.

- Я не можу відпустити тебе, Анно. Я намагався, але це неможливо. Ти проникла в мої думки, в мою душу. І тепер я не знаю, як жити без цього. - його голос став тихішим, але кожне слово резонувало в її серці. - Я не кажу тобі, що все буде просто. Я не можу обіцяти, що все вирішиться відразу. Але я знаю одне: я хочу бути з тобою.

Анна підняла на нього погляд, і їхні очі зустрілися. Вона побачила в його очах не тільки пристрасть, а й біль, сумнів, страх втратити її.

- Але ти одружений, Дмитре... - вимовила вона, її голос був слабким, але рішучим. - Ти все ще одружений. Як ти можеш вимагати від мене чогось, коли ти сам заплутаний?

Він важко зітхнув, заплющивши очі на мить, немов збираючись із силами.

- Так, я одружений, але мій шлюб - це вже давно ілюзія. Це просто картинка для суспільства, нічого більше. - Дмитро підійшов ще ближче, його руки обережно торкнулися її плечей. - Я не прошу тебе негайно прийняти рішення. Я прошу тебе просто вислухати мене. Я більше не можу приховувати, що хочу бути з тобою. Не тільки заради того, щоб втамувати бажання, але заради чогось більшого.

Його дотик був м'яким, але відчутним. Анна відчула тепло, яке виходило від нього, і її серце знову здригнулося. Вона знала, що ця розмова могла змінити все, але потайки дуже боялася змін.

- А що, якщо я скажу, що не зможу? - нарешті, видихнула вона, її голос тремтів. - Що це все неправильно, що я не можу бути частиною твого заплутаного світу?

Дмитро повільно кивнув, розуміючи її страхи, але його очі не втратили рішучості.

- Я прийму будь-яке твоє рішення, Анно. Але не можу більше прикидатися, що нічого не відчуваю. Ти - єдина, хто змусив мене задуматися про те, чого я насправді хочу від життя. І якщо мені доведеться боротися за тебе - я буду боротися.

Анна заплющила очі, відчуваючи, як його слова проникають глибоко в її душу. Вона знала, що стояла на порозі чогось великого й небезпечного. Але вона також знала, що її серце тягнулося до нього, незважаючи на всі страхи й сумніви.

Мовчання затягнулося на кілька довгих секунд. У повітрі повисла напруга, немов наступної хвилини мало щось змінитися. Анна нарешті розплющила очі й зустрілася з його поглядом.