Три бажання

— Марійко, наздоганяй! — вигукнула дівчинка років дванадцяти.
Слідом за нею з будинку вибігла її молодша сестричка.

— Не так швидко!

Дівчата бігали подвір’ям, поки їхні батьки та бабуся займалися хатніми справами.
Дві біляві квіточки з веснянками на обличчі раділи приходу літа. Вони завжди проводили канікули у бабусі: річка, ліс і запах майбутнього шашлику. А ще в бабусі було горище, на яке сестрички неодноразово лазили й навіть почали називати його власним сховищем. Там вони гралися й розповідали одна одній страшні історії — доки хтось не помічав павука і не тікав звідти з криком.

— Соломійко, давай подивимося, що в тій скрині? Вона така велика! — вигукнула молодша, першою видряпавшись на горище.

— Бабуся казала, що там старий мотлох. Але не забороняла чіпати.

Сестрички хитро зиркнули одна на одну й без вагань відчинили скриню.

Старий одяг із запахом вогкості, зламані годинники, чорно-білі фотографії бабусиної молодості, кругленький медальйон із гравіюванням, яке вже важко прочитати через корозію… Справді, нічого особливого — просто старий непотріб. Але дівчатам усе здавалося страшенно цікавим.

— Що це? — запитала Марійка, витягнувши зі скрині пошарпану олійну лампу. — Чайник якийсь?

Соломійка вихопила лампу з рук сестри й почала розглядати. Фарба лущилася під її нігтиками, оголюючи пожовклий метал.

— Не знаю. Якась фігня, — буркнула вона й жбурнула лампу на підлогу.

Та за мить лампу затрясло, і з носика вирвалася біла хмара диму.
Дівчата заверещали й відскочили назад.

Поступово серед диму вималювався силует чоловіка з невеликою бородою та чубчиком. Його руки були складені на грудях, а замість ніг тягнувся струмінь диму, що вів до самої лампи.

— Мене знову продали якомусь купцю? — запитав він.

Сестри, роззявивши роти, заперечно замахали головами, навіть не розуміючи, про що йдеться.

— А може, Джафар кинув мене в якийсь підвал? — продовжив він, озираючись.

Дівчата знову заперечно помахали головами.

— Мені тут не подобається. Холодно і дивно пахне. Ми в Аграбі?

— Ні, містере Джине, — наважилася підійти ближче Марійка. — Ми в Україні.

Вона одразу впізнала персонажа — дарма, чи що, дивилася мультфільми? Але цей Джин був зовсім не таким, як у мультику: дорослий, серйозний, а його лампа — стара й некрасива.

Джин здивовано глянув на дівчат.

— Як я тут опинився?

Марійка знизала плечима.

— Хто мене викликав? — суворо запитав він.

— Я… — несміливо ступила вперед Соломія.

Джин нахилився до неї.

— Отже, тепер ти — моя господиня. Пропоную тобі два бажання в обмін на мою волю.

— Зачекайте, бажань має бути три, — склала руки на грудях Соломійка.

— Третє бажання має бути моєю волею, — пояснив Джин, розвівши руками і показуючи золотисті браслети, що висіли на його зап’ястях, мов кайдани.

Не роздумуючи, Соломія погодилася й уже збиралася гарненько обміркувати свої бажання.

— У мене є три правила, — підняв він вказівний палець. — Перше: я не можу змусити когось тебе покохати. Друге: я не вбиваю і не воскресаю мертвих. Третє: ти не можеш побажати безкінечної кількості бажань.

Очі Соломії засяяли, вона аж підскочила.

— Я хочу новенький айфон! Рожевий!

— Що це? — запитав Джин, піднявши брову.

— Телефон, — здивувалася дівчинка.

— Що б це не було, ти його отримаєш, — сказав Джин і хлопнув у долоні. На скрині з’явилася біленька коробочка з телефоном.

— Вау! А тепер хочу багато солодощів!

Він знову хлопнув, і навколо вмить з’явилися коробки цукерок різних смаків і начинок.

— А тепер бажання для мене, — нагадав він і простягнув руки вперед в очікуванні.

— Я хочу грошей! — вигукнула дівчинка. — Щоб наша сім’я завжди жила в достатку!

Джин засмучено опустив руки й тихо хлопнув утретє.

— Не можна так! — закричала Марійка, схопивши лампу Джина. — Він же тебе благав! — вона пригорнула лампу, мов маленьке цуценя.

Джин поглянув на Марійку й нахилився ближче.

— Достатньо торкнутися лампи — і господар змінюється. Чого бажаєте, пані? — м’яко запитав він.

— Мені нічого не потрібно, — тихенько відповіла вона. — Хоча… — дівчинка вагалася. — Зупини, будь ласка, війну. Нехай чоловіки повернуться додому. Нехай діти більше не гинуть… Нехай мами більше не плачуть.

По її щоці скотилася сльозинка.

Джин відчув, як щось стислося в грудях. Він клацнув пальцями, і знизу пролунав крик родичів:

— Дівчата, негайно йдіть сюди! Ми перемогли! Ми вільні!

І з телевізора заграв Гімн України.

Марійка заплакала.

— Дякую! Ти вільний, Джине!

Кайдани впали з його рук, і він немов вирвався з самої лампи.

— Дякую, моя володарко, — він глибоко вклонився. — Віднині я служитиму вам на знак поваги до вашого великого й доброго серця.