Розділ 1

Каріна

— Третій заїзд добігає кінця, і знову випереджає один із братів Ангелісів, цього разу Матвій. Ви тільки подивіться на цих унікальних хлопців, таке відчуття, що вони народилися на гоночній трасі! Хлопчаки повністю виправдовують назву своєї команди «Летючі Ангели»! — коментатор буквально фонтанує емоціями, а я під трибуною від хвилювання не знаходжу собі місця.

Просто зараз відбуваються щорічні міжнародні змагання юніорів з картингу, і мої хлопчики вперше беруть у них участь.

Так, ви все правильно почули, всі мої три сини гонщики. Те, що вони ганяли наввипередки по-пластунськи, починаючи з п'яти місяців, думаю, і так зрозуміло. Але тоді в мене ще залишалася надія.

— Усі дітки повзають, Каро, — заспокоювала мама, — ти теж поповзла в п'ять місяців. Просто тобі не було кого обганяти.

Але коли хлопчикам виповнилося по сім місяців, усі мої надії розбилися вщент немов старий глиняний горщик. Тоді відбулися їхні перші справжні перегони. Гоночним треком послугувала вітальня тітки Коллідори, а болідами — ходунки, в які ми з мамою висадили Мета, Мира і Мака.

Хлопці як годиться розігналися і почали нарізати кола вітальнею. І нехай я провалюся крізь землю і пронесуся через земну кору і мантію до самого ядра, якщо при цьому їхні маленькі личка не були точнісінько такими як у їхнього батька, багаторазового чемпіона і знаменитого гонщика Марка Громова.

Зібрані, насуплені, з випнутими вперед щелепами мої діти мчали вітальнею, штовхаючи й обганяючи одне одного. Ейсон, мій двоюрідний брат, помирав від реготу і знімав цю, за його словами, «ржачну Формулу один» на телефон. Тітка Коллідора охала й ахала, схопившись за серце.

— Каро, дитино, вони ж зараз уб'ються! Мої солоденькі ангелята, зупиніться!

А ми з мамою переглядалися й обидві думали про одне й те саме. Я з похмурим виглядом, вона зі скорботним. Дітей наш вигляд анітрохи не бентежив, вони продовжували несамовито носитися треком, тобто вітальнею. Зупинила їх тільки природна перешкода у вигляді дядька Серапіона, який випадково увійшов до вітальні.

Відтоді перегони на ходунках твердо очолили список улюблених розваг моїх синів. Наші з мамою думки дуже чітко сформулював тато, коли я надіслала йому відео, зняте Ейсоном.

— Гени пальцем не задавиш, — коротко висловився він, переглянувши відео.

Наскільки їх не задавити, на той момент я навіть не уявляла. А даремно.

Перший болід хлопчики зібрали, коли їм виповнилося чотири. Це була стара зламана тачка, мої діти приробили до неї кузов із будки Грома і спустили в ній Мирона з крутого схилу. Добре, що Мир здогадався надіти велосипедний шолом.

На той момент я з дітьми вже повернулася до батьків. Тато пив серцеві краплі, мама лежала з компресом на голові, Гром дувся в перекошеній будці. А я взяла дітей, запхала в пікап і відвезла до школи картингу.

Чи треба говорити, що у свої шість років мої хлопці обганяли на гоночному треку всіх своїх ровесників?

— Ви бачили, як вони вибирають траєкторію? Як вони філігранно обходять інших по прямій? — запитував у мене тренер. — Це ж справжня магія! Те, що моїм учням доводиться напрацьовувати роками, ваші діти проробляють інтуїтивно. Такого не навчиш, із цим треба народитися.

І що я йому могла відповісти? Мені й сказати було нічого. Тільки кивала й знизувала плечима. Вони й народилися, було в кого.

Тренер особисто домігся участі Мета, Мира і Мака в перегонах нарівні з дев'ятирічками, і тепер я спостерігаю, як діти Громова обганяють своїх суперників у кожному заїзді.

«Летючі Ангели» — цю назву придумали Янніс із Менелаєм після того, як мої хлопчики поцупили у них з-під носа стареньку вантажівку. Господар залишив її для заправки та перевірки ходової. Добре, що заправити вантажівку не встигли, і бензину вистачило лише на кілька кіл навколо будинку.

Янніс із Менелаєм бігали за вантажівкою по колу, тоді вони називали моїх дітей зовсім не ангелятами, а бісовими чортенятами. «Летючі Ангели» з'явилися пізніше, коли Мир, Мак і Мет вимолили в них прощення. Плюс як вибачення помили вантажівку, а заразом і машину Янніса, на якій він із Менелаєм їздить на роботу з селища.

Ось так і народилася назва команди, яку зараз по гучномовцю оголошують переможницею перегонів юніорів. Я пробираюся ближче до зони нагородження, щоб зняти весь процес на камеру.

Мої діти, притихлі й приголомшені, йдуть треком до п'єдесталу під захоплений гул трибун. Гадаю, буде зайвим згадати, що подивитися, як «наші янголята втруть усім носа», прибуло без малого все селище.

— Кубок і звання чемпіонів отримує команда «Летючі Ангели»! — оголошує ведучий, і трибуни вибухають оваціями. Ведучий піднімає руку вгору. — Але це ще не все. Спонсор наших змагань, благодійний фонд імені Марка Громова, прославленого гонщика, який загинув в автомобільній аварії вісім років тому, заснував спеціальний приз для переможця. Приз вручить його брат, керівник і засновник фонду Мартін Громов, сьогодні він серед наших гостей. Прошу оплески переможцям і пану Громову!

Мене прошибає немов ударом блискавки.

Які спонсори? Який в біса благодійний фонд? Звідки він взявся?

Чому мене не попередили? Я б кістьми лягла, а не допустила участі синів у цих перегонах.