Глава 15.

Глава 15.

Пісок під широкими лапами арневадів осідав м'якими хвилями, немов жива шкіра пустелі зморщувалася від їхньої ходи. Тварини рухалися безшумно й упевнено, залишаючи по собі неглибокі сліди, що розсипалися. Лускаті шиї ящерів мірно погойдувалися в такт їхніх пружних кроків.

Попереду, в переливчастому мареві розпеченого повітря, показалася вузька ущелина. Схили посічених пустельними вітрами скель відчайдушно тулилися одна до одної в марній потузі зімкнутися. У глибині розколу, серед валунів і піщаних наносів, темніли руїни стародавніх стін. Пощерблені брили пісковика, колись складені в масивні споруди, тепер були розкидані по землі, немов уламки чужого життя. Лише в'їзна арка, обламана й потріскана, вперто трималася між небом і землею, не скорена ні бурями, ні часом.

Спішившись біля зруйнованої майже вщент кладки, Роен уважно подивився в пожовклий аркуш мапи.

- Ну що там? - нетерпляче запитав Флікс, облизуючи потріскані губи.

- Колодязь має бути тут. - пробурмотів Роен, розгрібаючи чоботом пісок.

Гноми втомлено переглянулися.

- Якщо там ще залишилася вода, я з'їм власний чобіт. – втомлено промимрив Альдо.

- Ловлю на слові, рудий буркотило. - гмикнув Стіг і взявся завзято допомагати Роену.

Альдо незграбно сповз з арневада і, підійшовши до руйновища, демонстративно схрестив руки:

- Чорта лисого ви тут щось відкопаєте.

- Та що з тобою не так? - Роен кашлянув від здійнятого вітром пилу. - Допоможи краще.

- Давай, білоручко, приєднуйся. - Флікс єхидно примружився. - Хоча в тебе такі волохаті лапи, що я зватиму тебе рудоручкою.

Стіг сипло зареготав.

Альдо, не оцінивши жарт мага, грубо ввалив йому копняка:

- Ти не пащекуй, греби давай.

Роен, який мовчки розкидав пісок, раптом гидко шкребнув підошвою по каменю.

- Готуйся жерти чобіт, рудоручко. - Флікс ображено потер забите озаддя.

- Допоможіть, пізніше погавкаєтеся. - Роен вчепився обвітреними пальцями в край плити, намагаючись зрушити її з місця.

Невдовзі, доклавши чимало зусиль, разом вони зсунули важкий камінь убік. З колодязя війнуло сухим, затхлим повітрям.

- Ну? - запитав Стіг.

Флікс зазирнув усередину й розчаровано сплюнув:

- Порожньо.

- Та щоб його лихо вхопило! - Роен стиснув кулаки.

Усі замовкли. Вітер, ніби насміхаючись, свистяче завив у проломлених стінах.

- Гаразд, якщо порожньо, значить, хтось має спуститися й подивитися, чи не залишилася вода глибше. - нарешті сказав Стіг і повернувся до Флікса. - А ось і доброволець.

Маг розгублено заморгав:

- А чого зразу я?!

- Ти найхудорлявіший. - оскирився Альдо.

- І ти чаклун. - додав Стіг. - Може води там начаклуєш, та ще й холодної.

- Роен нас сюди притягнув, нехай він і лізе! – вереснув Флікс, подавшись назад.

- Роен нас ще не дратував сьогодні, а ти вже разів зо двадцять. - похмуро відрізав Альдо й різко штовхнув Флікса вперед.

Маг спотикнувся й ледь не впав у колодязь.

- Та щоб вам воші дупи в решето погризли! - завив Флікс, утримавшись на краю. - А якщо там змії?!

- Тоді кричи голосніше, щоб ми знали, коли закопувати. - усміхнувся Стіг.

- Змія змію не вкусить. - Альдо ляснув мага по спині так, що той знову ледь не полетів униз.

- Роене! - Флікс благально обернувся.

- Фліксе. - Роен важко зітхнув. - Якщо там є вода, ти єдиний, хто зможе пролізти.

- А якщо немає води?! - заламуючи руки, застогнав маг.

- Тоді можеш не вилазити, - Роен знизав плечима. - Навряд чи ми дотягнемо до Серрасанда.

Флікс зло вилаявся, розуміючи, що вибору у нього немає:

- Гаразд! Але якщо я здохну, то всіх вас прокляну! Зрозуміли, упирі слиняві?! Скоти безрогі!

- Та на здоров'я, тільки спочатку перевір, чи є вода. - скривився Альдо.

Флікс, продовжуючи грубо лаятися, обмотався мотузкою і почав спускатися в темряву...

Раптом крізь жалісливе виття вітру прорвався глухий тупіт копит. З-за бархану з'явилася низка запилених, обмотаних ганчір'ям вершників. Піднявши вигнуті шаблі й довгі луки, вони з криками та улюлюканням оточили зруйновану будівлю.

Роен, вставши поруч з Альдо, поклав долоню на хрест меча. Стіг, косячись на найближчого вершника, закинув на плече молот і відступив на крок назад.

- Стояти, безвні клаповухі! - пролунав звідкись зверху глузливий жіночий голос. - На вашому місці я б не смикалася.

- Бевзні?! Клаповухі?! - проричав Стіг. – Підійди-но ближче, щоб я вирвав тобі язика!

- Нечемно так з пані. – криво посміхнувся Роен, визираючи самовпевнену грубіянку. - Ми прості мандрівники і не заподіємо вам лиха!