Глава 13.

Глава 13.

Залізні ворота фортечного муру, затиснутого поміж скель, що нависли над стрімчастим берегом річки, зі скрипом відчинилися.

Двоє високих акваридів, з блискучими тризубами в руках, шанобливо схилили голови. Їхні туркусові обладунки яскраво сяяли в променях призахідного сонця.

Талассін, гордо випроставши спину, ледь помітно кивнув вартовим і пройшов усередину. Слідом за ним, невдоволено насупившись, покрокував Вассаріс. Зупинившись між стулками, він неохоче махнув рукою брамникам, які направили гострі зубці бойових остенів на чужинців, що йшли за ним. Аквариди слухняно розступилися.

Зійшовши на вузький кам'яний міст, що з'єднував Альвіон із берегом, Роен з побоюванням подивився на вируючі далеко внизу води річки.

- Якщо звідси навернутися, то кісток не позбираєш. - Флікс перелякано схопився за рукав Альдо.

- Прибери граблі, бо зараз вціджу. - грізно просичав гном, якому, як і магові, геть не хотілося гепнутись в бурхливі води, що гучно клекотіли далеко внизу.

- Гей! Чого поставали? - глузливо вигукнув Вассаріс, який впевнено тупав уперед.

- Милуємося красою вашого міста! - відгукнувся Роен, який не збирався показувати боязкість перед пихатими земноводними. Намагаючись не дивитися вниз, він прудко задрібцював слизьким від бризок камінням.

Загадкове місто акваридів справді заворожувало своєю незвичайною, ні на що не схожою красою. Могутня річка Альва, що дала йому назву й життя, омивала неймовірно складне, заплутане сплетіння деревного коріння, над яким височіли величні споруди, що сягали самого неба. Немов щупальця велетенського спрута, це міцне коріння тримало свою кам'яну здобич у повітрі, не даючи їй вирватися на свободу.

На самому підході до міста кам'яна стрічка мосту раптом розширилася і вперлася в арку з двома невеликими воротами.

Талассін та Вассаріс, не озираючись, пройшли в завбачливо відчинену брамником різьблену стулку, прикрашену гербом із в’юнкою змією.

У груди Роена, що йшов слідом за ними, вперлися гострі зубці тризуба вартового.

- Гей! Куди ви?! - вигукнув Роен навздогін акваридам.

Талассін зупинився.

Вассаріс, повернувшись до воріт, презирливо просипів:

- Інородцям не можна в Елізіум.

- Що ще за Елізіум? - пирхнув Стіг.

- Здається, це Альвіон для обраних. А є ще нижній Альвіон для простолюдців та підгною. - припустив Флікс, глядячи на сусідні проіржавілі ворота.

- Мароква. - кивнув Вассаріс. - Туди ви й попрямуєте. Але я б вам радив вертатися, поки не пізно. Краще спробувати щастя на цьому березі.

- Серед голих скель? Ти, схоже, знущаєшся? - Альдо міцно стиснув топорище.

- Талассіне! Чуєш мене?! Ти обіцяв нас провести! - розсерджено закричав Роен.

- Так ви й пройдете, через Марокву. Якщо виживете. Хоча це навряд чи. - усміхнувся Вассаріс.

- Я не з тобою розмовляю. - очі Роена гнівно блиснули.

Талассін, повагавшись, підійшов до воріт. Поклавши руку на плече вартового, він відсунув його вбік.

- Вам не можна в Елізіум. Я дотримав свого слова і вивів вас із Фарнора. - похмуро промовив акварид.

- Хоча ви розбили серце короля тролів. - зціпивши зуби, прошипів Вассаріс.

- Тоді нехай із нами хтось піде. Нам лише треба роздобути коней та перейти на інший берег. - заторохтів Флікс.

- Коней роздобути? - Вассаріс лукаво кихкнув. - А зірку з неба не хочеш? Знаєш, що можна запросто роздобути в Марокві? Смерть.

- Талассіне. - Роен заглянув у холодні очі акварида.

- Це все, що я можу для вас зробити. - безпристрасно вимовив Талассін.

- Невдячні виродки! - гнівно вигукнув Альдо. - Треба було залишити вас гнити в темниці!

Вассаріс, сунувши руку в кишеню, неквапливо підійшов до Роена. Посміхнувшись, він схилився в глумливому поклоні.

- Гей! Повернися! Не роби цього! - вигукнув Талассін. - Я наказую!

- Тобі, як і твоєму рудому псюрі, теж здається, що ми недостатньо для вас зробили? - немов змія, прошипів Вассаріс.

- Твоє щастя, що він тебе не розчув. - на вухо аквариду прошепотів Роен. - Інакше ти б уже валявся з розрубаним хребтом.

- Тоді я зроблю вам ще один подарунок. - Вассаріс зло примружився й різко змахнув рукою, залишивши на щоці Роена, який не очікував нападу, тонку подряпину.

Гноми негайно вихопили зброю.

- Вассарісе! - закричав Талассін, відштовхнувши стража, що опинився на шляху.

Роен жестом показав гномам залишатися на місці. Схопивши за горло Вассаріса, він приставив до його обличчя гостре лезо ножа.

- Відпусти його. - жорстко промовив Талассін, зупиняючи стражів, що вибігли на галас бійки. - Уб'єш його, і вам не вибратися звідси живими.