Глава 10.

Глава 10.

Кришталево чисті, вилискуючі небесною блакиттю, хвилі мірно накочувалися на золотистий пісок пляжу.

Зливаючись разом з чарівними трелями птахів, здалеку лунав безтурботний сміх та веселі вигуки ельфів, що плескалися в лагідних водах тихого моря. Одягнені в невагомі, напівпрозорі туніки вони кружляли в теплих променях вечірнього сонця, здіймаючи бризки, що іскрили веселковими відблисками.

Потертий, порепаний дрібними шпарами ніс сальтарійської шлюпки, з шурхотом розпушивши рівне покривало піску, врізався в берег.

Ліара жваво вистрибнула з човна і з полегшенням відчула під ногами тверду землю. Потупцювавши на місці, немов перевіряючи, що все це не омана і ґрунт не надумає раптом зрадницьки схитнутись та втікти з-під ніг, вона задоволено хмикнула.

- Ласкаво просимо. - почувся м'який голос одягненої в білосніжну тогу ельфійки. Її пишне сріблясте волосся, розвиваючись на вітрі, ніжно облямовувало точене, бездоганної краси обличчя.

Кааріс, перечепившись об борт шлюпки, випав на берег. Зачерпнувши рукою жменю сипучого піску, він повільно висипав його крізь пальці. Піднявшись, налг байдуже пройшов повз ельфійку, зірвав з дерева соковитий жовтогарячий фрукт і жадібно впився в нього зубами.

 - Дякую. - із запізненням відповіла Ліара, обтрушуючи одяг від налиплої на нього солі.

- Я - Альтаріель. Берегиня Лісу. - продовжуючи привітно усміхатися, промовила ельфійка.

- Бальгаїт. - представився пошарпаний після недавньої сутички з каперами ельф і, зневажливо вклонившись, протурчав. - Вибачте моїх супутників за нетактовність, але ми неабияк втомлені після бою з піратами.

- Розумію. – добродушно відповіла Альтаріель і з цікавістю подивилася на Кааріса, який ненаситно поїдав зірваний фрукт. - Познайомимося ближче трохи згодом.

- Де ми? - безцеремонно запитала Ліара, якій чомусь не подобалася солодкава приязність ельфійки.

- Ви на Ельдаріоні. Райський острів, де завжди раді гостям. Особливо гостям з ельфійською кров'ю. - Альтаріель значуще глянула на чарівницю.

- А гостям без ельфійської крові, отже, не раді? - хмикнув ханар Тарин, останнім зістрибуючи на берег. - Так ми, коли що, на кораблі пересидимо.

- У нас для всіх знайдеться місце. - ніжний голос ельфійки заворожував своєю мелодійністю. - Але, на жаль, до Небесного палацу можуть увійти лише наші однокровці.

- Що ще за Небесний палац? - Ліару дедалі більше дратувала єлейна гостровуха.

- Місце, де живуть усі ельфи нашого чудового острова. - Альтаріель змахнула тонким п’ястям у бік непроглядної пущі квітучого лісу.

- Усі в одному місці? Мабуть, ви дуже дружні, нерозмийвода. - пирхнула чарівниця, спіймавши схвальну посмішку ханара.

- А мені подобається така ідея. - втрутився Бальгаїт, не розуміючи, чому Ліара так уперто грубіянить привітній і, до того ж, неймовірно чарівній Берегині Лісу.

- Ви самі все побачите. - незворушно відповіла Альтаріель.

Кааріс, закінчивши наминати жовтогарячі фрукти, обтер об себе руки і змучено опустився на пісок. Розкинувши руки, він ліг на спину та заплющив очі. Лепетуха все ще мстилася налгові за необачне узливання тупим головним болем, що відбивався у скронях.

Раптом по обличчю архімагістра ковзнуло щось шорстке та слизьке. Потім ще раз, і ще. Налг невдоволено забуркотів та розплющив очі.

Просто над ним нависла зубата, схожа на рись морда. Вишкіривши гострі ікла, рись-переросток знову лизнула зморшкувату щоку налга слинявим язиком.

Кааріс грубо відштовхнув здоровенну морду тварини й схопився на ноги. Біла шерсть на загривку рисі здибилася, її увінчані китицями вуха прищулилися.

- Не бійтеся, це фелуріс. - почувся оксамитовий голос Альтаріель. - Вони безпечні.

- Та хто його боїться? - розсерджено промурмотів архімагістр, хапаючись руками за знову розболілу голову. - Нехай тримається від мене подалі, не люблю котів.

Фелуріс, грайливо припавши могутнім тілом до землі, раптово підскочив до Кааріса і потерся мордою об його ногу. Налг, який ледь не завалився від несподіванки, голосно вилаявся та відбрикнувся. Величезна рись скривджено загарчала і, звильнувши кудлатим хвостом, зникла в заростях лісу.

- Час іти. Скоро почне темніти. - нехтуючи бурчанням налга, Альтаріель попрямувала до стежки, що виднілася між деревами.

- Боїшся темряви? - глузливо запитала Ліара.

- Ніч поганий час для прогулянок просто неба. - несподівано сухо відповіла ельфійка. - Треба забрати всіх людей з корабля. Переночують на острові.

- Мої люди залишаться на "Скальдраксі". У нас багато роботи. - відказав капітан Ортас, який до того не прохопився ні словом.

- Якщо ти дорожиш їхніми життями, то скористаєшся нашою гостинністю. - ельфійка байдуже знизала плечима. - Хоча вирішувати тобі.

- Усе більше загадкових фраз, усе менше люб'язностей. - чарівниця жовчно скривилася.

- Пізніше самі все побачите. - тихо сказала Альтаріель і помахом підкликала ельфа, що стояв осторонь. - Допоможи перевезти всіх, хто залишився на кораблі, та розсели чужокровців у Місячному притулку.