Глава 9.

Глава 9.

Роен розплющив очі і застогнав від ниючого болю в потилиці. Піднявшись на лікті, він хрипко вдихнув тепле, вологе повітря.

- Прокинувся? Я вже думав ти того, відкинув копита. - Флікс гиденько хихикнув.

- Засупонь пащу, горбоносий. - Стіг пригрозив магу кулаком.

- Де ми? - розгублено пролепотів Роен, обмацуючи здоровезну гулю на маківці. - Чим це мене так?

- Тролячі тенета. Мабуть влупило ланкою. - Альдо співчутливо подивився на друга. - Ти хоч щось пам'ятаєш?

- Та пам'ятаю я все, тільки голова паморочиться. - Роен підвівся і, спираючись на стіну, пошкандибав до масивних залізних ґрат. Посмикавши товсті прути, він важко зітхнув.

- Що він робить? Думає від лупня по макітрі в нього з'явилася надсила і він витягне нас із цієї клятої в'язниці? - крекнув Флікс, мляво виколупуючи бруд з-під нігтів.

- Сказав же – засупонь пащу. - Стіг ввалив магові смачного запотиличника.

- "Засупонь пащу, засупонь пащу"... Це все ваша провина, ви мене в це втягнули... - забурмотів Флікс, як тут йому в щоку вліпилась смердюча валька багнюки.

Слідом за цим із напівтемряви в’язничного тунелю в бранців полетіли глейкі грудки землі та моху. Троє блідолицих, кремезнуватих дітлахів гномів, гигикаючи й кривляючись, згрібали з підлоги смердюче місиво та жбурляли його всередину темниці.

Раптово в дальньому кутку камери почувся шурхіт і до ґрат кинулася темна, закутана в забруднену накидку постать.

Скинувши капюшон, незнайомець вискалився, заричав і, гримасуючи, затрусив ґрати. Дітвора, покидавши багнюку, з гоготом та криками пустилася навтьоки.

Роен, протерши очі, оторопіло втупився в високого, вкритого дуже дрібною, ледь розрізненою світло-блакитною лускою покамерника.

- Це акварид. - безцеремонно ляпнув Флікс. - Там ще один у кутку. Вони неговіркі. В Альвіон ми, схоже, вже не потрапимо, то хоч аборигенів тамтешніх надибали.

- Вассаріс. - ледь кивнувши головою, вкритою невеликими шипами рогоподібних наростів, промовив акварид і покрокував на місце.

- Роен. - вже навздогін вигукнув Роен і тут же зморщився від тупого болю в потилиці.

- Так вони розмовляють? - здивовано форкнув Флікс. - Мабуть ти йому сподобався. Може за свого прийняв? Іди другого розбалакай.

- Я зрозумів, тобі набридло мучитися в цій дірі і ти хочеш, щоб я тебе прибив. - Стіг прицокнув язиком, грізно нависнувши над магом.

- Гей, Стіге! - глумливий голос Альдо зупинив брата, який уже зібрався вчепитися Фліксові в горлянку. - До тебе гості!

Стіг, прибравши руки від мага, метушливо поправив задерту сорочку та прилизав долонею скуйовджену чуприну. Нагнавши на замурзану фізіономію звабливу посмішку, він недбалим кроком підійшов до ґратів.

За залізними прутами, вискаливши темно-жовті щербаті зуби і кокетно шорхаючи ніжкою, стояла огрядна, брезька гномка. Зніяковіло зиркаючи розкосими очиськами з-під рідкуватого блякло-білого волосся, вона грайливо завихляла стегнами.

- Каварнелло, світ життя мого. - Стіг хтиво облизав висохлі губи. - Як же я радий знову узріти твою небеську красу.

- Стіґаріусе, я так скучала, що ледь оченятка не повиплакувала. - гномка зворушливо хрюкнула і витерла засмальцьованим рукавом мереживної блузи круглий, як картоплина, ніс.

- Стіґаріусе? - Роен, роззявивши рота, спостерігав за маніжним жениханням гномів.

Альдо непомітно наступив йому на ногу, закликаючи до мовчання, і ледь чутно прошепотів:

- Потім поясню.

- Твій коханий Стіґґі втомився сидіти замкненим, неначе якийсь шкодливий простолюдець. - жалісливо процюцюкав Стіг. - Коли нас звідси випустять?

- Вас? Стіґаріусе, ти себе погано поводиш. - гномка підняла ніс-картоплину вгору і схрестила пухкі рученята. - Татусь сказав до тебе не ходити, якщо ти знову бевкатимеш дурниці. Їх не можна відпускати, вони хочуть вкрасти наші скарби.

- Каварнелло, зіронько моя, вони недошкульні. Подивися на цих людисьок і цього гидкопикого гнома. Вони не насміляться накапостити знатним фарнорцям. – Стіг прицюцькувато закліпав баньками.

- Усі фарнорці знатні, усі - шляхетні вельможі! - безжально напудроване рум'янами, бліде, наче смерть, обличчя гномки злостиво скривилося. - Фарнор - славетне, могутнє місто!

- Звичайно, моя квітонько, ти маєш рацію. - Стіг манірно вивернув долоні. – Мені вже просто несила бути поруч із цими невихованими селюками.

- Стіґаріусе, коханий, я попрошу татуся і він звеліє їх усіх стратити. - лякаюча гримаса жорстокості перекорчила рот гномки. - І рудобороде чуперадло, що ображає своєю недоладною схожістю твою прекрасну, шляхетну подобу, не буде нас більше підслуховувати.

Обличчя Альдо почервоніло від люті, але він вперто мовчав.

- Без головища, мабуть, важко когось підслухати? Га? - напужившись, гномка показала Альдо язика.

- Каварнелло, серденько моє, звісно ж, цей бридкий гном не зрівняється красою з твоїм Стіґґі, але навіщо ж його вбивати? З відрубаною головою він стане ще гидкішим. - Стіг, незважаючи на весь безум того, що відбувалося, хвалькувато зиркнув на брата.