Глава 8.

Глава 8.

Бурхливі води моря Сальтаріс, богині морського народу, свавільно розгойдували могутній корпус "Скальдракса", немов бідолашну дитячу іграшку, що попалася в лабети розгнузданого бешкетника. У неспокійній морській гладі, що метушливо колихалася, зловісно відбивалося сіре, затягнуте грозовими хмарами небо. Спритно промикаючись між гострими шпилями стриміючих з води скель, схожий на стародавнє страхіття корабель упевнено прямував своїм курсом. Важкі, клекотливі хвилі з шипінням розбивалися об велетенські кам'яні ікла, здіймаючи дрібні піняві бризки.

Пронизливий поривчастий вітер, висвистуючи, накидався на збляклі, вкриті численними латками вітрила "Скальдракса", змушуючи його порепані щогли скрипіти від натуги.

- Тепер ти розумієш, чому ми називаємо це море Дзеркалом Дракона? - Бальгаїт чванькувато пригладив розпатлане вітром волосся.

- Так, так, ікла скель, паскудний норов і таке інше. - сардонічно наморщилася Ліара. - Тебе геть не бентежить, що це корито от-от пуститься на дно? Воно рипить, як старий віз, та й виглядає не набагато краще.

- О, за це не хвилюйся. Сальтарійські кораблі в усі часи славилися своєю надійністю. Вільний народ мореплавців знає свою справу. - ельф безтурботно змахнув рукою.

- Багацько ти знаєш, гостровухий, який народився в під землею, у вигнанні. - дратнула дядька Ліара.

- Формально ти теж народилася у вигнанні. - парирував Бальгаїт. - І так, я до біса багацько знаю...

Цієї миті, заглушуючи слова ельфа, грот-щогла голосно захрущала.

- Ну ось, усе гаразд. - полегшено видихнув Бальгаїт, який не в жарт злякався, що важезний стовп гепнеться йому на голову.

- Ага, усе гаразд. - дивлячись на зблідле обличчя ельфа, хмикнула Ліара. - Йшов би ти до себе в каюту, як Кааріс. Цей упир уже три дні не вилазить нагору.

- Так у нього лакусна хвороба. Ну це, по-простому, нудота. Налги не зносять хитавицю. Ельфи, до речі, теж. - Бальгаїт схопився за поруччя, щоб не звалитися від сильного поштовху хвилі в борт "Скальдракса". - Це тільки я такий тривкий...

- На вас чекають у капітанській. - перервав просторікування ельфа хрипкий голос бородатого матроса.

- Зараз ідемо. - гидливо кивнув Бальгаїт, згадавши про запрошення на вечерю, і, дочекавшись, коли сальтарієць піде, буркнув. - Треба ж яке бидло. Хто його вчив так із вельможами розмовляти?

- А чого ти хотів, гостровухий? Я дивуюся, як вони досі нас за борт не викинули з такою-то любов'ю до вигнаних. - усміхнулася Ліара. - По мені хоч не видно, що я напівкровка, а в тебе он яка пицюра мерзенна.

- Навіть найпотворніший ельф гарніший за будь-яку людину. - Бальгаїт чванливо скривив губи.

- Ходімо, дядечку. - Ліара глузливо зиркнула на ельфа та покрокувала на корму. - Не змушуватимемо капітана надто довго чекати.

...Ледве ступивши на поріг капітанської каюти, чарівниця відразу відчула різучий запах просяклого вільгою дерева і сірчаної смоли, якою були густо промащені потемнілі від старості та солі стіни.

У самому центрі кімнати височів громіздкий дубовий стіл, заставлений нехитрими гарячими стравами. На його розсохлій, пошкрябаній поверхні були дбайливо розставлені прості, але вельми добротні цинові тарілки та келехи. По кутах столу одороблувато стирчали корячкуваті, наміць прибиті канделябри, в яких палахтіли воскові свічки, що освітлювали каюту м'яким, мерехтливим світлом.

- Міледі Ліаро. - сивочолий, трохи огрядний капітан, що сидів на чолі столу, неохоче піднявся і, чемно вклонившись, вказав на вільне місце ліворуч від себе.

- Капітане Ортасе. - ледь скивнула у відповідь чарівниця.

По правий бік від сальтарійця, прибравши поважної постати, сидів ханар Тарин, який одразу ж підхопився і, люб'язно посміхнувшись Ліарі, манірно поцілував її простягнуту руку.

Бальгаїт, не дочекавшись запрошення від необтесаного мореходця, плюхнувся на вільний стілець біля шамана Урхата. З-під лоба зиркнувши на Ортаса, він злостиво вискалився, але стримався, не промовивши ані слова.

- Схоже, Ваш дивакуватий фіолетовоокий сопутник сьогодні не з'явиться? - сальтарієць іронічно звів брови.

- Запевняю Вас, капітане, це на краще. - Ліара не встигла закінчити речення, як двері зі скрипом відчинилися і в каюту, похитуючись, ввалився блідий, наче смерть, архімагістр.

Насилу зберігаючи рештки гідності, налг дошкандибав до столу і тяжко гепнувся на стілець. Зіткнувшись поглядом із мертвотними очима вареного восьминога, що споглядав за його стражданнями з глибокої цинової миски, Кааріс слиняво прицмокнув і нудотно гикнув.

- Прошу вибачення, щось мені нездужає. - Налг тремтячою долонею витер спітніле чоло.

- Лакусна хвороба – ще та зараза. Можна всі кишки повибльовувати. - кинувши колупатися в кістлявому шматку смаженої риби, Ортас посунув архімагістрові налитий по вінця келех. - Ось, шановний, сьорбніть-но лепетухи, ментом відлигне.

Кааріс понюхавши каламутну настоянку з неприємним запахом, гидливо поморщив ніс.

- Пийте, шановний, не соромтеся. - сальтарієць, криво посміхнувшись, підбадьорив налга, який невеликими ковтками почав посьорбувати пекучий напій.