Глава 4.

Глава 4.

- Знайшла! Нарешті! - Ліара, дбайливо відклавши ветху книгу, радісно плеснула долонями, через що свічка, яка стояла на столі, ледь не згасла. - Моргаре! Я ж казала, що знайду! Моргаре!

Повільно піднявшись, чарівниця потягнулася, намагаючись розпрямити занімілу від сидіння на твердому стільці спину.

- Моргаре! Ти де?! - не почувши відповіді бібліотекаря, Ліара спантеличено розглянулася на всі боки.

У тьмяному світлі мерехтливої свічки на стінах підземелля ледь помітно тремтіли гротескні тіні заставлених книгами стелажів. Бібліотеку оповила незвична, "інша" тиша.

Легка прохолода ковзнула по обличчю Ліари, відізвавшись мурашками на шкірі. Мимоволі здригнувшись, вона мотнула головою, відганяючи від себе липке відчуття тривоги.

- Чорт забирай, Моргаре. Куди ти подівся? - невдоволено пробурмотіла Ліара, шукаючи хтозна-де зниклого бібліотекаря у напівтемному лабіринті вкритих пилом книжкових шаф.

Необережно нахиливши свічку, чарівниця капнула гарячим воском собі на пальці. Беззвучно вилаявшись, вона краєм ока помітила промайнулу стелею тінь.

Потерши втомлені від читання в потемняві очі, Ліара вирішила, що її невчасно розшаліла уява намагається утнути якийсь злий жарт.

Раптово на стіні з'явилася витягнута тінь, що нагадувала силует людини.

- Моргаре? - Ліара, зробивши крок уперед, зазирнула за вкритий павутинням стелаж.

Тінь на стіні затремтіла і, рвучко ковзнувши стелею, зникла.

У проході за стелажем ницьма лежало нерухоме тіло.

- Моргаре. - чарівниця підбігла до бібліотекаря і, перевернувши його на спину, з жахом відсахнулася.

Обличчя горбаня було здерте немов маска, на закривавленому черепі залишилося лише кілька подряпаних клаптів шкіри.

Ліара швидко схопилася і, потягнувшись до екзальту, почала гарячково оглядатися навколо.

Тінь на стіні повернулася, слідом за нею з'явилася друга. Каламутнуваті, розпливчасті силуети затріпотіли й почали метушитися із запаморочливою швидкістю.

У руках Ліари стрімко розростався тріскотливий клубок блискавок. Підземелля бібліотеки освітилося холодним, мерехтливим сяйвом. Відчувши, що хтось стоїть за її спиною, чарівниця різко обернулася й уперлася поглядом прямо в ряхтіючі у відлиску блискавок фіолетові очі сухорлявої, вилицюватої тварюки, що трохи нагадувала налга.

Смертоносний клубок миттєво злетів з долонь Ліари, але потвора спритно ухилилася і, зашипівши, застрибнула на стелаж. Хапаючи з полиць книжки, вона почала одну за одною жбурляти їх у чарівницю.

Ліара вмить створила новий жмут блискавок і запустила його у фіолетовоокого. Тварюка знову ухилилася.

Цієї миті зі стелажа позаду на чарівницю наскочила ще одна худорлява істота. Вчепившись у накидку Ліари, вона спробувала завалити її на підлогу. Шпаркий удар ліктем влучив точно в зморщену пику зойкнувшого від болю напасника, змусивши його розімкнути хватку.

У вузькому проході серед книжкових шаф Ліарі складно було розвернутися, тоді як прудким фіолетовооким потворам це, схоже, анітрохи не ставало на заваді.

Витягнувши з-за пазухи невеликий ніж, чарівниця накинулася на противника, який отримав удар ліктем, проте в цей момент друга тварюка зістрибнула їй на спину і спритно встромила в шию гострі ікла.

Ліара зупинилася, її ноги підкосилися, книжки перед очима розпливлися, і вона впала на підлогу. Морда фіолетовоокої потвори, що схилилася над її обличчям, скривилася у бридкому вискалі.

У рукави сукні чарівниці міцно вчепилися чотирипалі долоні, допомагаючи їй підвестися. Ліара спробувала закричати, проте її язик набряк, а обличчя заніміло настільки, що вона ледь змогла поворухнути губами.

Тварюки, що вже встигли вдягтися в полотняні балахони, єхидкувато посміхалися, принаймні так здавалося Ліарі, крізь каламутну завісу перед очима.

Непевно переступаючи ватяними ногами, чарівниця чомусь слухняно йшла за фіолетоокими. В її голові лунав безперервний, оглушливий гул, від якого хотілося вити, кричати, розтрощити собі череп.

Насилу піднявшись сходами, Ліара стомлено сперлася на стіну. Різкий ривок кістлявої руки змусив її розгублено замотати головою і мляво поплентатися далі.

Наприкінці коридору, при виході надвір, на кам'яній лаві вайлакувато розвалилися двоє вартових-дорнів. Побачивши принцесу, вони знехотя повставали і, виструнчившись, шанобливо схилили голови.

Один із сірих воїнів прокашлявся та відкрив було рота, збираючись окликнути королівську особу, яка розгулює палацом у таку пізню годину в супроводі підозрілих супутників. Товариш по службі хапко тицьнув його ліктем під ребро, не бажаючи втручатися в справи примхуватих і похапливих на розправу вельмож...

Прохолодне нічне повітря свіжим подувом пахнуло в оніміле обличчя чарівниці. Вона на мить сповільнилася, але кістляві пальці негайно підштовхнули її вперед. Зашпортавшись, Ліара ледь не впала на землю.

- Ваша Високосте, з вами все гаразд? - почувся неголосний погук, у якому Ліара впізнала голос ханара Тарина.