Глава 3.

Глава 3.

Скриплячи іржавим обіддям коліс, нерівною колією промерзлої дороги котився важкий, добротно склепаний віз. На міцних свіжозрубаних балках підводи височіла масивна клітка, яка торохтіла на кожній вибоїні.

Присадкуватий гнідий кінь, понуро виглядаючи під копитами запорошені снігом борозни, повільно тягнув свою тяжку ношу крізь похмуру гущавину лісу.

Під'їхавши до вкритих памороззю стулок високих воріт, віз зупинився.

- Непогано вони поукріплювалися. - гмикнув Альдо, розглядаючи настовбурчений кілками частокіл.

- Хто ви? Із чим завітали? - пролунав дзвінкий голос брамника.

- Нас прислав лорд Лукас! - Флікс, зіскочивши з підводи, рішуче попрямував до брами. - Вирішити проблемку з гріммортами! Клич старосту!

Стулки воріт прочинилися і звідти вийшов невисокий кремезний чолов'яга, одягнений у сіру хутряну накидку.

- Чого горлаєш? Хочеш нарід сполохати? - просипів чоловік, розкриваючи ворота навстіж. - Заїжджайте.

- Ти староста? - Флікс нахабно змірив очима чоловіка, на грудях якого під чорною з сивиною бородою бовтався важкий залізний медальйон.

- Горвін. - злегка скивнувши, представився староста і спантеличено подивився на віз. - Нащо вам клітка?

- Всяке може статися. - одникливо відповів Роен, віддаючи поводи коня брамникові. - А чого ти так засіпався, коли Флікс згадав про грімморта?

- Не на людях. - староста стривожено озирнувся. - Ходіть за мною.

- А у вас тут не так вже й погано. - озирнувшись навколо, голосно повідомив Стіг.

Дерев'яні хати села, складені з грубо обтесаних колод, тісно тулилися одна до одної, немов прагнучи разом віднайти тепло і затишок у суворому, морозному лісі. Їхні солом'яні дахи були дбайливо вкриті снігом, а з маленьких, попричинених віконниць пробивалося м'яке світло, створюючи відчуття спокою і захищеності серед безкрайньої зеленої пущі. Здавалося, що ці будиночки, як незрадні спільники, зімкнули свої лави, щоб не дати себе зломити негодам, які підстерігали їх у цьому непривітному зимовому царстві.

- Відтоді, як Валетт-Данора перестала приймати манорійських утікачів, наші справи повернули на гірше. Вони тепер усім кагалом сюди пхаються. - насупився Горвін, відчиняючи двері хати. - Ще й ці бісові грімморти. Ми вже місяць, як просимо лорда направити до нас ловчих.

- Аж ось і ми. - протягнув Флікс, не зважаючи на незадоволений погляд Роена. - Мої люди як раз та два спіймають цих зубатих капосників.

- Твої люди? - Стіг непомітно тикнув мага пальцями під ребро, від чого той верескливо зойкнув.

Староста, підкинувши оберемок дров у грубу, жестом запросив гостей сідати на міцну, вирізану з цільного соснового стовбура лавку.

- То що з гріммортами? - запитав Роен, глибоко втягуючи носом приємний аромат суміші диму й сушених трав.

- Унадилися тварюки людей наших тягати. Уже одинадцять селян запропало. - Горвін похмуро насупився. - Діточок троє...

- Зникли? - перепитав Альдо.

- Ми останки в лісі знайшли, щоправда не всіх. Решту, мабуть, звірня порозтягала. - староста важко зітхнув. - Одні лахміття та кістки обгризені, аж білі.

- Так чого ви вирішили, що це грімморти? - Роен смикнув за рукав Стіга, який поривався щось сказати.

- Двійко неподалік села бачили. Грімморти ж парами полюють. - відповів Горвін. - Сполохали їх, щоправда.

- Сполохали? - гмикнув Стіг. - Гріммортів?

- Ну так. Вони ж лишень ночами полюють, а тоді день був. Ми думали може кубло десь близько. - знизав плечима староста. - Всі околиці прочесали, не знайшли нічого.

- Тобі відомо, що гріммортів ще називають шептунами? - Роен пильно подивився на старосту. - І ти ж знаєш чому?

- Ясна річ. - Горвін задумливо почухав потилицю. - Вони заговорюють здобич, та сама до них іде, а в хату вони не входять.

- Усе правильно. Майже. - Роен вичікувально змовк, але потім тихо продовжив. - Тільки от вони не шепочуть нічого, це в голові жертви чується голос когось із близьких, який кличе її до себе. Настирливий, непоборний.

 - Як хочете - поговоріть із Богримом, ковалем нашим. Це він гріммортів у лісі бачив, а потім ще зашептували вони його, коли вдома був. - запропонував Горвін, не розуміючи, до чого верне чужинець.

- Зашептували, зашептували та не зашепотіли. - гигикнув Флікс, який до того мовчав. – Це ж треба, який тривкий до навіювання той ваш коваль. Цікаво буде потеревенити.

- Я проведу вас. Він тут поруч живе, з дружиною та дітьми. - Горвін неквапливо встав і вийшов надвір.

У центрі села, на невеликій площі з колодязем, зібрався натовп людей. Обступивши високу дерев'яну статую, що символізувала дух лісу, поселяни розмахували руками і жваво гомоніли, час від часу зриваючись на крикняву та тюкання.

За місцевим повір'ям, цей тотемний ідол оберігав село від усілякого зла і приносив добробут та процвітання. Однак останнім часом жителі почали сумніватися в його чудотворних силах. Стали зникати люди, і ходили чутки, що невідомі почвари забирають їх у ночі. Знайдені в околицях села останки деяких зниклих бідолах не додавали селянам ані самовладання, ані стійкості духу.