Глава 1.

ТРЕУРАН. ТІНІ НАД ПІСКАМИ.

«Ніщо не змушує смертних страждати

так сильно, як байдужість богів,

у яких вони сліпо вірять...»

Архімагістр Кааріс.

Глава 1.

Потріскана, вигоріла під зимовим валетт-данорійським сонцем вивіска корчми «Мерзлий Кнур» жалібно поскрипувала на легкому вітерці.

Усередині задушливої, набитої відвідувачами харчевні надривно завивав менестрель, осиплим голосом віщаючи підхмеленій публіці про амури ельфійської лоретки і хтивого короля Едегора. Аби-як зляпаний текст пісні не мав нічого спільного з реальністю, що, однак, не заважало збіговиськові гультяїв весело гиготати, підспівуючи простецькі, нав'язливі куплети.

- Гей, Альдо, дивись кого я привів! - голос Стіга прорвався крізь нестрункий хор натовпу, що підхопив зачин співака про набряклий язик короля, яким він через незбагненну примху зажадав облизати оченята блудящої гостровухої.

Обхопивши гнома за шию і стан, точніше за те місце, де він мав би бути, якби його не здолав безсоромно випнутий з-під сорочки живіт, до столу пришкандибали дві світлошкірі до хворобливої синяви коротухи.

Одна з карлиць, у засмальцьованій, не до міри бахматій сукні, потягнулася крикливо напомадженими губами до розчервонілої пики Стіга і цмокнула його в щоку.

Роен заворожено спостерігав, як рідкі чорні вусики над верхньою губою коротухи сплелися з рудою бородою гнома. Його повіка мимоволі сіпнулася.

- Навіщо ти їх притяг? - гучний голос Альдо вивів Роена з оціпеніння. - Це ж кобольдихи.

- А то я сліпий. - чмихнув Стіг, поплескавши по лисій голові однієї з коротух. - Пані, вибачте на слові, але вам бракує білявих шевелюр, як у годящих гномок.

- Лапусику, ми не образливі! - гаркнула одна куцаня і грайливо ляснула гнома по сідницях.

- Ви ж у курсі, що лапусик голосракий, як руда миша? - Роен знущально погледів на кобольдих.

- Лапусику, що меле ця зла дилда? Хіба в тебе не заведуться грошенята, коли ти спіймаєш грімморта? - друга кобольдиха манірно змахнула пухкенькими руцями.

- Шиврєт, ну ти чого, це ж секрет. - перша кобольдиха штурхнула подругу під коліно.

- Ти зовсім збожеволів, віслюче рудопикий? Усім уже розпатякав? - Альдо сердито зчепив зуби.

- Теж мені тайнощі великі. Усі й так знають, що в лісовому селі грімморти людей тягають. - Стіг докірливо зиркнув на балакучу кобольдиху.

- Я б не хотіла жити у виселку, краще вже тут. Нас же не виженуть, правда, Тріксі? - Шиврєт схвильовано гикнула, згребла зі столу кухоль елю Роена й духом хильнула його у свій недоладно широкий рот.

- Нє-а, лапусик пообіцяв, що закине за нас слівце перед лордом Лукасом чи то перед Олафом Чорнобородим. - заспокоїла подругу Шиврєт.

Стіг нервово хехекнув і посмикав скуйовджену бороду. Роен, обхопивши руками голову, відчужено втупився у дно спустошеного коротухою кухля.

- Ей-ей, хтось сказав: грімморт? - на лавку безцеремонно брьохнувся худорлявий чоловік із гладко виголеним обличчям.

- Фліксе, це випадково вирвалося, я нічого про це не розповідав. - насупився Стіг, випустивши з обіймів кобольдих. - Пані вже йдуть.

- Лапусику... - разом протягнули коротухи, як раптом Флікс схопився і жбурнув їм в обличчя жменю дрібного порошку.

Кобольдихи пронизливо завищали, і почали енергійно потирати долонями очі.

- Якого троля? - Стіг обурено схопив Флікса за комір.

- Кляте чаклунство. - буркнув Альдо, байдуже виколупуючи з-під нігтів засохлий бруд.

- Пфф, ото буду я на них чари переводити. Це просто мелена шкіра пухирчастої рапухи. - Флікс спокійнісінько прилизав розпатлану русяву чуприну і всівся на місце.

Раптово кобольдихи замовкли та почали перетоптуватися з ноги на ногу, що з боку вельми нагадувало танок скалічених ведмедів.

- Вони тепер осліпнуть? - Стіг загрозливо подивився на мага.

- Осліпнуть? Та ні, лишень на кілька днів оглухнуть і оніміють. Ото й усе діло. - Флікс, потягнувшись до тарілки непричетно куняючого Роена, загріб з неї курячу ногу.

- Су-шу-фу... су... - зашипіла Шиврєт, при цьому дивно гигикаючи і підморгуючи.

- Ага, сушуфу, сушуфу. - проплямкав Флікс, пережовуючи жорсткий шматок курятини.

- Іноді я забуваю, яке ти падло. - Стіг презирливо поглянув на Флікса.

- Я не падло, я практичний. Якби ти не був таким базікалом, куцюхи б були в порядку, хоча, запевняю тебе, їм зараз геть як лепсько. Еге-ж, вусанчики? - маг вдоволено кинув на стіл обгризену кістку.

- Су-шу-фу... - ледь вловимо просипіла Шиврєт.

- О, чув? Сушуфу! - крякнув Флік, покосившись на Тріксі, яка, пускаючи слину, зосереджено гладила блискаву лисину подруги.

- Відведу їх, а потім повернуся і зверну тобі в’язи. - пообіцяв Стіг, похмуро зирнувши на мага.