Розділ 65

Схоже, не один Найєрс Мілтон приписував Лотті здатність наводити чари. Дем, який лежав на підлозі непритомний, напевно, погодився б з ним, та навряд чи найближчим часом він зможе щось сказати.

Лотті обережно відчиняла двері, намагаючись не бути викритою риплячими петлями.

Цього дема та його хтиві погляді вона помітила ще раніше, і коли він заступив на варту біля кімнати, де її тримали, Лотті вирішила, що час прийшов.

Двері іззовні зачинялися на масивний засув. Власне, його встановили тільки після появи Лотті. Зачекавши, коли затихнуть кроки попереднього охоронця, жінка загрюкала у двері.

- Чого тобі? - дем чомусь довго возився із засувом, і нарешті з'явився у прочиненому отворі.

Лотті лукаво всміхнулася йому і підморгнула.

- Що таке? - не зрозумів дем.

- Ми могли б непогано провести час, - Лотті зашарілася, як гімназистка. - Тобі ж нудно там стояти самому.

Тепер дем зрозумів, до чого веде полонянка, та деякий час його довелося умовляти. Навіть заходячи до кімнати, він оглядався, чи раптом не побачить його ватажок.

Лотті вигнулася у закличній позі, втім, не підходячи близько.

Дему довелося зняти зброю і покласти на стіл, і поки він возився із зав'язками штанів, Лотті підходила ближче, тихо муркочучи.

Їй вистачило всього миті, коли вона зникла з поля зору дема, продовжуючи вигинатись і погладжуючи себе, щоб перетворитися на несамовиту тигрицю.

Міцно вхопивши за дві ніжки важкий табурет, що стояв біля столу, Лотті розмахнулася, і опустила його на голову демові, який навіть не встиг повернутися на шум. Він мішком звалився на підлогу. З розбитої голови текла кров.

На деякий час Лотті впала в ступор, дивлячись на справу своїх рук, та потім опанувала себе і кинулася до зброї. Орудувати мечем їй було не під силу, тому вона схопила довгий кинджал, теж завеликий для її руки.

Тримаючи його напоготові, Лотті вирушила до дверей і обережно визирнула. Схоже, їй пощастило, і галас в кімнаті не привернув уваги.

Лотті дуже шкодувала, що її змусили перевдягтися у жіночий одяг. Деми, хоч і розбійники, не визнавали жінок в чоловічому костюмі. І тепер їй доводилося притримувати спідниці однією рукою.

В коридорі герцогиня ненадовго зупинилася, вибираючи напрямок.

База демів знаходилася у безлюдному місці, неподалік від узбережжя, яке вважалося проклятим. Деми часто розташовували свої бази у таких місцях, або ж місця розташування баз з часом набували такої репутації.

Для повернення додому Лотті потрібно було подолати довгий шлях, та вона вважала за краще не думати про це, зосередившись на найближчих кроках. Їй була потрібна зброя, бажано вогнепальна зброя з її світу. Їй був потрібен захисник, і, напевно, знадобиться допомога місцевих, тому що деми увезли її досить далеко від порталу.

Отже, Лотті вирішила зайнятися першим.

Зі слів, якими обмінювалися деми між собою, їй було відомо, що вони так і не змогли скористатися зброєю прибульців. Тому сподівалася, що зброя її супутників так і залишилася лежати там, де її кинули, привівши бранців у кімнату для перетворень, з якої Лотті тільки дивом вийшла неушкодженою.

Вона встигла дістатися до повороту, коли почулися кроки.

Жінка причаїлася, щосили стиснувши кинджал, і до того моменту, коли чоловік вийшов з-за повороту, вона була настільки налякана, що погано розуміла, що відбувається. Відчайдушно розмахнулася і вклавши всю свою силу в удар, вона спрямувала кинджал у горло дема.

На все життя Лотті запам'ятає його здивований погляд, коли він упав, і на підлогу потекла кров. Вона не стала чекати кінця агонії і, підібравши спідницю, побігла вперед, вже не вибираючи напрямку. Однак її ноги якимось дивом принесли герцогиню до кімнати для перетворень.

З-за повороту лунав галас. Схоже, дема знайшли його спільники. Лотті штовхнула двері, вбігла і зачинила їх за собою. Тут, на щастя, засув був ізсередини.

Вогнепальна зброя лежала там, де вона сподівалася її знайти. Піднявши довгий циліндр з двома ручками, вона приклалася оком до прицілу, дозволивши відсканувати сітківку.

Перед експедицією вона таки умовила герцога навчити її користуватися зброєю, хоча це й коштувало чималих зусиль. І тепер вона, досадуючи на довгі спідниці, тримала в руках циліндр, на кінці якого час від часу з'являлося полум'я, спрямувавши його на двері.

Тепер потрібно зачаїтися. Думка про те, що вона вже не є беззахисною, додавала сил.

Спідниця плуталася під ногами, заважаючи відступати вглиб кімнати, де були розставлені меблі та обладнання.

Деми за дверима теж вичікували.

- Вона твоя подруга, - тихо кинув Пенк ватажкові.

- Ану виходь! - голос ватажка у тиші, яка встановилася, пролунав несподівано гучно.

- Нема дурних! - пошепки огризнулася Лотті.

Від удару ногою двері відчинилися, і Лотті пожалкувала, що не зачинила їх на засув. Та хороші думки, як відомо, приходять запізно.

Пенк встиг кинутися на підлогу, уникаючи пострілу з вогнепальної зброї. Тому заряд влучив у ватажка, одяг якого моментально спалахнув. За мить дем перетворився на живий факел, і його передсмертний крик буде стояти у вухах Лотті до кінця життя.

Та зараз не час про це думати. Деми кинулися врозтіч.

- Стояти! - Лотті взяла їх на мушку, і, на щастя, цим двом вистачило мізків зрозуміти, що вогонь наздожене їх швидше. ніж вони встигнуть сховатися за поворотом.

Лотті нудило від запаху горілої плоті, проте вона з останніх сил стискала руків'я зброї.

- Ти стій там! - вказала вона на Пенка.

- А ти заходь у кімнату, - наказала другому дему.

Абияк зачинивши двері іззовні на засув однією рукою, вона попрямувала до Пенка.

- Йди повільно, якщо хочеш жити.

Інкубатор був розташований у підвалі, і побачивши своїх супутників, Лотті зрозуміла, що її становище ще більш безнадійне, ніж їй здавалося. Якщо до цього часу в неї були ілюзії, що їх вдасться привести до тями, то побачивши. що тіла двох вже вкрилися лускою, Лотті довелося стримати черговий напад нудоти. Ніколи вона не очікувала від себе такої сміливості, однак думка про те, що десь у цьому світі знаходиться Зерд, з яким ці люди можуть зробити те саме, надавала їй сил.