Розділ 63

- Скидати касету з гелікоптера - вірна смерть! - заперечив Зерд. - Монстр з легкістю зіб'є його блискавкою. І скоріше за все, це станеться ще на підльоті. Ти ж уявляєш, наскільки близько потрібно підібратися, щоб прицільно скинути заряд або хоча би поблизу від монстра.

Довелося визнати, що Зерд має рацію. Хоча...

- Що, якщо встановити захист навколо гелікоптера за допомогою Цар-пушки?

- Так, це одна з можливостей, - неохоче визнав Зерд. - Але ми не знаємо, як поведе себе захист при зіткненні із зброєю монстра.

У нас був подібний досвід на Сході, де Неназиваний теж стріляв блискавками, але не міг пробити захист Цар-пушки. Тому я не відкидаю цей варіант. Тільки сумніваюся, що Дан його буде розглядати. В нього якась своя ідея.

- Упертість Дана, який вже щось вирішив, важко подолати, - зітхнувши, погодилася я.

- А це означає, що нам потрібен спосіб перевірити захист Цар-пушки і його здатність протистояти монстру, при цьому не ризикуючи життям.

- Ти маєш рацію, - довелося визнати, що мій коханий розмірковує логічно.

- Тільки не підкажеш, як це зробити, коли монстр без попередження б'є блискавкою по будь-якому рухомому об'єкту?

- Треба подумати, - Зерд почухав потилицю.

От і я про те ж.

Складність була в тому, що касет у нас було скільки завгодно, а Цар-пушка всього одна і призначена для захисту корабля.

На кораблі чужинців купа Цар-пушок. Нам би дістати всього парочку. Перешкода тільки одна - впертість Дана, який не бажає піддавати нас небезпеці.

- Зерд, я піду з тобою!

- Куди, кохана?

"Та хоч до пекла!" - і це була щира правда.

- Туди, куди ти вирішиш йти.

Він узяв мою руку і ніжно торкнувся її губами. Теплий дотик змусив моє серце відтанути.

- Ніколи не сумнівався в тобі, люба! І повір, мені так само, як і Дану, хочеться залишити тебе на кораблі в безпеці. Та я надто добре знаю твій характер, щоб сподіватись, що ти погодишся.

Він подивився на мене, ніби все ж таки сподівався, що я пристану на завуальовану пропозицію. Та побачивши, що у відповідь на його погляд я тільки запитально підняла брову, з ноткою жалю, як мені здалося, підсумував:

- А отже, гайда добувати Цар-пушки!

На кораблі чужинців це виявилось не дуже складно. Саєб без заперечень погодився виконати наказ Вартового.

- Бери дві. Навіть три! - в мені прокинулася жадібність.

Врешті-решт, ми отримали чотири захисних пристрої і з переможним виглядом перевезли їх на свій корабель.

* * * * *

Саєб, на його превеликий жаль, не міг узяти безпосередньої участі в операції проти небезпечного чудовиська. Натомість, Гердан якраз збирався це зробити. Почувши про Цар-пушку, він ув'язався за нами, і позбутися його не було жодної можливості.

У Саєба була поважна причина залишатися на кораблі - він єдиний міг відслідковувати пересування монстра.

Дан теж знаходився тут. Скоса поглядаючи на нас із Зердом, він, тим не менше, нічого не говорив.

Саєб намагався керувати зображенням на маленькому чорно-білому екрані. Воно збільшувалося і зменшувалося, та на ньому не спостерігалося нічого подібного до монстра-гори. Ми вже почали підозрювати, що він знайшов схованку і причаївся, коли, нарешті, Саєб захоплено вигукнув:

- Є!

Чорна цятка рухалася долиною з очевидним наміром піднятися вгору і подолати гірський масив, що лежав перед нею. Я приблизно уявляла це місце. Ми оминали цю долину, з усіх боків оточену горами, коли рухалися вздовж узбережжя, шукаючи перше укриття погані.

Вона виглядала затишним місцем. І чого монстру там не сидиться?

- Він узяв напрямок на північ! - процідив Дан.

Це означало, що чудовисько рухається до замку Мальрок, і першим на його шляху зустрінеться селище еридіан.

- Я накажу Конфідусу вивести людей на інший берег річки. Може, монстр, не побачивши нікого живого, омине селище, вважаючи його покинутим.

Втім, ми могли тільки здогадуватися про логіку цього чудовиська.

- Тварин ти теж збираєшся евакуювати? - поцікавилася я.

Ідея про те, що монстр вважатиме селище покинутим, здавалася мені сумнівною. Хазяйновиті еридіани в кожному дворі тримали корову або іншу худобу, що, зокрема, дозволяло забезпечувати продуктами замок Мальрок.

- Худобу сховають у підземних приміщеннях, - начебто відповідаючи на мої думки, розмірковував Дан.

Дійсно, зважаючи на можливість набігів нечисті, будинки були обладнані чистими й сухими підвалами, ретельно збудованими, як все, що робили еридіани.

- Куди попрямує чудовисько, не знайшовши у селищі мешканців? Очевидно, що до замку! - я й не хотіла сперечатися з Даном, та слова самі вилітали у мене з рота.

Хоч затуляй його долонею.

Зерд підійшов і став у мене за спиною, передбачаючи нову сутичку.

- Шановне панство! Здається, я можу його пеленгувати!

Насправді, Саєб не потребував нашої допомоги. Просто намагався згладити ситуацію.

- Подивіться! Окрім чудовиська, пеленгуються два інших сигнали. Навіть три.

Пеленгатор виявився невеликим пристроєм, розміром з радіоприймач, що був установлений під екраном і наразі радісно блимав різними лампочками.

При великому збільшенні ми побачили контури людської фігури в довгому одязі. А поруч - обриси вихованця.

Саєб намагався зробити зображення чіткішим, та це не виходило.

- Це Старший жрець, - зауважив Зерд. - Схоже, він зміг втекти від людей печер, і тепер я розумію, як це сталося.

Він вказав на вихованця.

- Ось чому він був таким спокійним, розмовляючи зі мною.

Другий сигнал виходив з узбережжя, і його носій також рухався у напрямку долини, де перебував монстр. Однак, в густій рослинності, він був недосяжний для приладів Саєба.

- Ти уявляєш, як працює ця система спостереження? - поцікавився у Зерда Дан, який повернувся, віддавши наказ на евакуацію еридіан.