Розділ 37

Нічний океан був загадковим і грізним, незважаючи на штиль.

Боєць № 379 у шоломі і металевому вбранні, що нагадувало лати з наручами, вів корабель через океан. Для антигравітаційних зондів Нойя ніч не була перешкодою, і вони виводили на екран чітке чорно-біле зображення.

До певної міри, для зміненого ця подорож стала випробуванням. Після витягнення управляючого чіпу його функції узяла на себе частинка Чорного Серця, що була здатна координувати зусилля модифікованої нервової системи та зміненого під час перетворення організму. Втім, бійцю № 379 не вистачало бібліотеки знань, що зберігалася в його чіпі, хоча вона й не була бібліотекою у звичайному розумінні цього слова.

При зіткненні з проблемою або супротивником, чіп самостійно аналізував інформацію, співставляючи з наявними у нього знаннями, і приймав рішення.

Як наслідок, у преміального бійця виникало розуміння слабких місць супротивника, або ж природи існуючої проблеми і можливих способів її вирішення. Фактично, рішення за нього приймав чіп, а тепер зміненому доводилося робити це самостійно, і він із здивуванням зрозумів, що прийняття рішень - дуже важка справа.

Його психологічна загартованість дозволяла сприймати це з певним азартом, як черговий виклик, та час від часу рука сама піднімалася, щоб витерти піт, кожного разу наштовхуючись на шолом.

От здавалося б, які рішення потрібно приймати, перетинаючи океан? Веди й веди собі корабель по прямій. Та насправді, на шляху виникала купа факторів, що вимагали маневру. Групи островів або просто скельні обмілини, рифи, течія, напрямок вітру або ж ділянки, які шолом волів обходити з невідомих бійцю № 379 причин. Тоді він ставав схожим на чіп преміального бійця, який самостійно приймав рішення, і боєць № 379 тільки отримував повідомлення про зміну курсу.

А ще підтримання швидкості вимагало постійної концентрації уваги. Як тільки він відволікався або починав засинати, рух сповільнювався. Можна сказати, що цей корабель рухався не стільки силою думки, скільки силою наміру його керманича.

* * * * *

Ніч добігала середини, а Амед лежав без сну у відведеній йому каюті. Після того, як зв'язкова призначила його ватажком загону, ніхто не міг заперечувати проти її рішення. В тому числі, і очільник храмової охорони. Молодий хеск виріс на Сході та інколи поглядав на Амеда з підозрілістю, а ще частіше з якимось запалом, начебто хотів із ним зчепитися, як чубляться півні на подвір'ї. Втім, хеск є хеск, що з нього візьмеш.

Думки Амеда набули іншого напрямку. Не тільки храмова охорона, а й жінки, яких чимало працювало при храмі, займаючись господарськими справами, були вражені звісткою про те, що Естела вирушає за океан.

Амед добре пам'ятав зустріч в її кабінеті, коли вони із зміненим підвелися, збираючись йти. Естела стояла біля вікна і дивилася на вулицю. Дівчинка, яка сама була зростом ненабагато вищою за підвіконня, раптом обернулася.

- Я поїду з вами, - вираз її обличчя був навдивовижу дорослим. - Амайя побоюється. що сили амулету не вистачить

Вона вказала на камінь на шиї зміненого. Боєць № 379 продовжував його носити, хоча в цьому, здавалося, вже не було необхідності.

На кораблі Естела займала окрему каюту, з якої майже не виходила, соромлячись незнайомої обстановки і компанії чоловіків. Вона відмовилася від супроводу жінки, мотивуючи це тим, що подорож буде небезпечною.

"Може бути небезпечною", - уточнила вона, помітивши стривожені погляди оточуючих.

Перемовини відбувалися в присутності Амеда, і почувши, як дівчинка виправилася, у хеска знову стиснулося серце.

Щось надто він стає сентиментальним. Мабуть, старіє. Хеск невдоволено повернувся і вийшов з натовпу.

Облаштувати жаровню в каюті не було можливості, тому її розташували на палубі, на одній із споруд, що мала форму плаского короба. Спочатку на ньому встановили широку товсту дошку, щоб не дати розпеченому залізу вплинути на роботу невідомого обладнання. І тільки звершу закріпили жаровню, куди насипали вугілля.

Якщо у храмовій будівлі для встановлення зв'язку з Амайєю Естелі було достатньо кинути на розжарене вугілля трохи трав'яної суміші. то в подорожі, а тим більше в океані, цього не вистачало, і потрібна буле ще краплина крові. Яку Естела добувала сама, користуючись спеціальною голкою. На відміну від Нью, вона не боялася цієї процедури і не потребувала допомоги.

Тим не менше, Амед намагався звертатися до дівчинки із запитаннями якомога рідше, з жалем дивлячись на її сколоті пальці. Та все одно Естелі доводилося виходити на зв'язок щодня, і останнім, що передала Амайя, була пересторога про небезпеку чудовиська, якого Старший жрець ось-ось підніме з укриття, і природу якого жриці намагалися з'ясувати.

Передавши застереження, Естела ненадовго завмерла, дивлячись на океан.

- Ми маємо бути мужніми. Всі! - додала вона вже від себе.