Розділ 36

До підвалу. що став тимчасовим помешканням Владики, підтягувалися повстанці. Збуджено гомонячи, вони обговорювали успіх своєї вилазки. Дехто з них народився на Місхоні-2 і ще не встиг скоїти особливих злочинів. Та слухаючи розповіді про життя на Місхоні, вони теж починали відчувати, що жебрацьке життя їх обтяжує.

Владика вказав напрямок для докладання зусиль, і тепер енергія вирувала через край, а винуватець урочистості обмірковував наступний крок.

Вже є перші трофеї. У розгублених охоронців вдалося відбити справжню зброю - один меч і два кинджали, і тепер навколо власників цих трофеїв зібрався натовп, якому вони переповідали історію своїх звитяг, перекрикуючи один одного в загальному галасі.

Тільки Раміра здавалася незворушною, пихкаючи трубкою. Схоже, вона недооцінила Владику. Цей чоловік, не вагаючись, відправить на смерть тих, хто надихнувся його обіцянками кращого життя.

Вона сама не могла сказати, що привело її до такого висновку, адже легенда Владики була правдоподібною. А те, що він звик керувати людьми, для Раміри вже було очевидним.

Вона теж була б не проти звести рахунки із герцогом, але не ціною життя своїх співвітчизників. В цьому була різниця між нею і Владикою - двома навченими досвідом знавцями людської натури.

Раміра робила ставку на дбайливий відбір і вирощування, а Владика - на руйнування. І, схоже, його стратегія перемагала. Принаймні, люди були готові йти за ним із такою відданістю, якої ніколи не виявляли по відношенню до неї.

До неї підійшов Кріс і поклав руку на плече:

- Вони хочуть піти до герцога, але там на них чекає смерть. Скажи їм, щоб вони не ходили. Скажи, Раміра!

Дзвінкий дитячий голос пролунав у підвалі, змусивши розмови стихнути, а людей обернутися до Раміри.

Вона помітила, як Владика кинув на хлопчика погляд, сповнений неприязні. Однак Кріс відповів йому чистим і прямим дитячим поглядом.

- Всі слухайте сюди! - Раміра підняла голос і підвелася.

- Сьогодні ви мали успіх, оскільки вам протистояли недосвідчені хлопчиська. Герцога захищають справжні бійці, вам не вистояти проти них і п'яти хвилин. Я не хочу поховати вас молодими, тому що ви - єдина надія, яка є на Місхоні-2. Я все сказала!

Раміра важко опустилася на стілець і взяла до рота трубку.

Люди загомоніли голосніше.

Тепер вони розділилися на два табори. Дехто вважав правильним дослухатися до порад старої жінки, та інші прагнули боротьби.

- А тепер послухайте мене, - Владика говорив спокійно, та розмови миттю припинилися.

- Ви знаєте її багато років, - він вказав на Раміру. - І вона мудра жінка, еге ж?

- Еге. Так і є!

- А тепер ви бачите перед собою чоловіка! - Владика вдарив себе в груди. - Війна - це не жіноча справа. Ми із справжніми чоловіками підемо на герцога. А жінки і ті, хто відчуває себе жінкою, хай залишаться тут - охороняти її спокій.

Він махнув у бік Раміри.

- Ви надія Місхону-2, - Владика вперше почув цю назву та швидко зорієнтувався. - Але надії боягузів ніколи не збуваються. Майте це на увазі.

Він махнув рукою, начебто розчарувавшись у своїх слухачах, і повернувся на місце.

- Я йду на герцога! - власник трофейного меча підняв його вгору.

- І я! І я!

Голоси бажаючих лунали з усіх боків.

- Не засмучуйся! Ти зробила все, що могла, - прошепотів Кріс на вухо Рамірі.

Вперше вона почула від нього такий змовницький шепіт. Схоже, хлопчик швидко вчиться.

- Ми повинні вирушати зараз! - звернувся Владика до своїх послідовників. - Поки герцог не оговтався від новин. Не можна давати ворогу час зібратися із силами.

Владика розумів, що його військо смішне. Та раптовість це головне, а далі розберемось.

- Я йду з вами! - переможно виголосив він.

Повстанці все прибували і прибували. До підвалу заходили незнайомі люди, які тихо щось обговорювали з Владикою.

В оточенні найбільш відданих прихильників Владика облаштував справжній штаб у віддаленому куточку підвалу, щоб Раміра не могла почути сказаного.

Виступ вирішили відкласти до ранку. Звідкілясь узялися клапті обгорткового паперу. на яких малювали карти. Окремо заходили і виходили розвідники, доповідаючи обстановку навколо герцогської резиденції.

Якщо увесь натовп вирушить із сміттєзвалища вранці, ближче до полудня вони мають дістатися до герцогської резиденції, і перше, що вони повинні зруйнувати - це лабораторний комплекс. З того, що Владика встиг там побачити, у лабораторному комплексі збиралися відтворити його власну схему перетворення людей на монстрів. А може, вже й відтворили.

Знайшлися люди, знайомі з розташуванням будівель.

- Лабораторія стоїть отут! - стверджував один, вказуючи пальцем на карту.

- Ні, тут! - сперечався інший.

Та врешті-решт клапті паперу заповнювалися позначеннями. Наносив їх Владика особисто, хоча й не був надто вправним картографом. Карти виходили кривими і непропорційними, та все ж давали змогу орієнтуватися на місцевості.

Захопившися побудовою карти, Владика не помітив, що поруч з ним стоїть Кріс.

- Він знову перетворить тебе на чудовисько, - хлопчик підняв очі на Владику.

- Та я й так... - Владиці довелося прикусити язика на півслові.

- ...знаю, що він негідник, - закінчив він речення, схаменувшись.

- У нього є кохана, - продовжував Кріс. - Це його слабке місце.

- Звідки ти це знаєш?

Владика хотів було взяти хлопчика за плечі, однак Кріс вивернувся, ухиляючись від дотику. Він ще не знав слова "коханка".

- Вона закрутила йому голову. Тільки так його можна взяти.

Хлопчик повернувся і пішов геть.

Для Владики це був привід замислитися. Цей малий бешкетник вочевидь наділений даром провидіння. То, може, варто до нього дослухатися і відкласти штурм? Втім, у Владики є ще час для роздумів.

- Він справу говорить, - звернувся до Владики один із тих, хто чув його розмову з Крісом.