Розділ 27

Раміра не завжди була старшою серед жебраків.

У її житті були й кращі часи. На Місхоні вона була поважною дамою. Принаймні так вважала сама Раміра, утримуючи найбільший у столиці бордель.

Втім, це був не зовсім бордель у звичайному розумінні цього слова. Ще змолоду Раміра зрозуміла важливу істину: жінка - це цінність, за яку готові змагатися чоловіки.

До свого закладу, що мав назву "Весняна квітка", вона приймала бідних дівчат, серед який були й родовиті, однак не всі з них ставали жрицями кохання.

Як досвідчений садівник, Раміра накиданим оком вирізняла серед них тих, хто мав схильність до сумлінного виконання подружніх обов'язків, і відправляла їх до північного крила.

Взагалі, Раміра розділяла всіх дівчат на чотири категорії. Перша - це майбутні дружини знатних людей. Друга - майбутні дружини купців і ремісників. Третя - майбутні коханки, і тільки четвертою були власне жриці кохання.

При цьому, дівчат, яким призначено було стати дружинами, тримали у суворості. Тим, яким судилося стати коханками, дозволялося фліртувати з клієнтами, а жриці кохання просто виконували свої обов'язки.

Перші три категорії розплачувалися за навчання роботою і виконанням різних дрібних доручень в маєтку Раміри. Тож, коли клієнт Раміри висловлював бажання одружитися, він отримував сумлінну і працьовиту дружину. привчену поважати свого чоловіка і підкорятися йому.

Такі послуги коштували недешево, та й потім клієнти часто-густо підкидали Рамірі якесь пожертвування. А отже, її маєток. що складався з північного, західного та південного крила, де в останньому мешкали жриці кохання, процвітав, і нічого не віщувало неприємностей.

Раміра з гордістю згадувала день, коли до неї навідався молодий принц. розчарований охолодженням у стосунках з коханою дружиною.

Він прибув інкогніто, у простому дворянському одязі, та Раміру не проведеш.

- Пане Кігнар, - одягнена у багате вбрання Раміра шанобливо вклонилася клієнту, який назвався цим ім'ям, - ми готові надати вам найкраще, що в нас є. Та дозвольте мені краще зрозуміти ваші побажання.

Вміла Раміра підбирати ключик до людської душі. Незабаром вона знала про принца і його подружнє життя майже все.

- Дозвольте мені на правах старшої, дати вам пораду, пане Кігнар.

Назвавшися вигаданим ім'ям, принц сам надав їй право говорити подібні речі.

- У вас є кохана дружина, а кохання - найцінніша річ, яка є у цьому житті! Якщо ви ступите на доріжку, що веде до жриць кохання, ви вже не зможете звернути з неї. Не знаю, чи зможете ви повернути лад у ваших подружніх стосунках, але точно знаю: якщо увійдете в ті двері, - вона показала на двері, що вели до південного крила, - то у подружнє щастя ви вже не повернетесь!

- Однак ми готові надати вам все, чого ви забажаєте, пане.

Принц подивився на неї пронизливим поглядом, від якого Рамірі стало трохи не по собі, а потім підвівся.

- Дякую за пораду! Можливо, я й скористаюся нею, - і вийшов до передпокою.

Вже згодом, коли Раміра дізналася про зникнення принца і зраду його дружини, вона багато разів ставила собі запитання, чи правильно вчинила тоді. Адже, пізнай він багато інших жінок, зрада коханої не справила б на нього такого враження.

Та врешті-решт Раміра дійшла висновку, що зробила правильно. і тепер пишалася своїм вчинком. А негаразди в неї почалися пізніше, коли герцог Найєрс Мілтон пристрастився відвідувати її заклад після ув'язнення Лотті в монастирі. Незважаючи на те, що його візити мали на меті виключно спілкування із жрицями кохання, після спроби держаного перевороту Раміру запідозрили у змові з герцогом і вислали до Місхону-2.

І тепер у Раміри був до герцога подвійний рахунок, оскільки вже на Місхоні-2 вона спробувала і далі займатися своєю справою у Велтингтоні, поселенні, розташованому за декілька десятків кілометрів від резиденції герцога, однак місцевій намісник швидко дав їй зрозуміти, що цього їй не дозволять, і Рамірі довелося переселитися на міське звалище.

Тепер, коли Раміра втратила все і могла опікуватися хіба що купкою жебраків, якась частинка її душі вперто твердила, що тоді, розмовляючи з молодим принцом, вона зробила добру справу. І це підтримувало її, не даючи впасти у відчай.