Розділ 26

Владика прийшов до тями від смороду. Рука намацала грубий шрам на горлі. Щось надто часто його стали вбивати.

Цей сморід нестерпний. Владика борсався, як велика жаба, намагаючись вибратися з-під смердячих відходів.

Сміттєвоз лабораторного комплексу завжди розвантажувався в одному й тому ж місці, і Владика тепер знаходився у тій самій купі сміття, з якої нещодавно вибирався Варг. Тільки Владиці пощастило менше - Варг, принаймні, був одягнений.

Тож Владика, крекчучи і тримаючись за поперек, вирушив на пошуки якогось ганчір'я.

Він прекрасно пам'ятав, що з ним сталося, і знайде спосіб помститися. Та поки що є більш важливі питання.

Обережно ступаючи, щоб не зашкодити собі уламками скла, він вирушив до перспективної купи, що височила неподалік.

- Ти хто? - почувся дитячий голос.

Владика вже знайшов ганчірку придатного розміру і зав'язував її на поясі. Хлопчачий голос примусив його обернутися:

- Та я тут одягаюся. А ти хто?

- Я Кріс, - дзвінкий голосочок пролунав несподівано чисто серед смороду та різного непотребу.

- Давай руку, Кріс, - Владика обережно спускався.

- На тобі кров, - хлопчик сховав руки за спину.

- А ти знаєш, де можна помитися?

- Ходімо, - все так же тримаючи руки за спиною, хлопчик повів Владику між горами сміття.

Проминувши звалище, вони вийшли на берег невеликої річки.

- А нічого кращого немає?

- Тут всі так купаються, - знизав плечима хлопчик. - Лізь у воду. Потім я тебе відведу до Раміри. Вона приймає всіх убогих.

Владика навіть не міг пригадати, чи його колись називали убогим. Нічого, він їм ще покаже. І, все так же крекчучи, колишній володар світу поліз у воду.

* * * * *

Рамірою виявилася та сама стара жінка, яка колись розпитувала Варга про новини. На Владику вона подивилася ще більш скептично.

- Гергіль! Дай йому якесь дрантя.

- Ти розумна, Раміра. Може підкажеш, у що я буду вдягатися зимою, якщо все роздам?

- Не будь жадібним! - стара навіть не повернула голови, щоб відповісти на скиглення Гергіля.

- Не схоже, щоб ти був з благородних, - вона оцінююче подивилася на Владику.

Її досвідчений погляд одразу вихопив випещені руки та гримасу презирства і зверхності на обличчі.

- А ще тут у тебе порожньо, - Раміра постукала себе по грудях. - Та ми нікого не виганяємо, так що можеш залишатися.

- Гергіль, знайдеш йому місце.

- Спитай, може щось знає про герцога, - Гергіль підійшов з купою лахміття.

- Звідки йому знати, він взагалі не з наших, - Раміра повернулася до своїх звичних справ, а саме куріння трубки і роздачі потиличників малечі.

- А от і знаю! - заперечив Владика. - Я його нещодавно бачив.

- Ти? - гмикнула стара.

- Подивися, який шрам у мене на горлі. За його наказом мене намагалися вбити.

- Чого ж не вбили? - зацікавилася стара. - Вони рідко дають промах.

- Не встигли! - тон Владики був іронічним.

- Ну хіба що так. Може, поспішали, - стара взялася набивати трубку.

Владика з цікавістю спостерігав за нею. Тютюн у його світі був рідкістю.

- Чого вирячився? Ніколи трубку не бачив? - буркнула стара.

- Не бачив! - зізнався Владика.

- Ще один з іншого світу! - гигикнув хтось.

- А вже були такі? - Владику це не на жарт зачепило.

- Був один. Розповідав, що герцога хоче скинути. Ну й пішов шукати пригод.

- Як він виглядав?

У відповідь стара описала дема.

Владика пожвавився. Якщо вдасться знайти спільника, справи підуть на краще.

- Дайте йому хліба, - наказала стара.

Однак від шматка хліба з пліснявою Владика гидливо відмовився.

- Ти подивись, який пихатий! - зауважив той, хто пропонував хліб. - Ну нічого, посидиш тут трохи, не будеш перебирати.

Владиці б тільки дістатися до горла герцога, а там побачимо.

"Герцог!" - він гмикнув про себе. - "Невіглас придуркуватий."

Він поняття не має, що почнеться за деякий час після того, які він поставить собі чіп повновладдя. Не маючи спеціальних препаратів для розгону нервових клітин, герцог почне божеволіти, і завдання Владики - опинитися поруч, щоб вчасно повернути собі чіп.